Історичні витоки українського лицарства
- Автор: Фігурний Юрій
- Язык: украинский
- Жанр: История
Электронная книга - «Історичні витоки українського лицарства». Краткое содержание книги:
Київ, Видавничий дім «Стилос» 2004
ББК 63.3(4УКР)41-46 Ф 49
Зв'язок між битвою і бенкетом, як один з елементів мілітарної індоєвропейської культури, був безпосередньо перейнятий у власну систему українським козацтвом як спадщина лицарсько-дружинної епохи Київської Русі. У думі «Смерть Корецького», наприклад, розповідається, що козацький ватажок, як у давні дружинні часи, бенкетує перед боєм із своїми воїнами-козаками:
Князь Дмитро, князь Корецький, Третього дня з своєю дружиною Обід з ними обідає.
У численних козацьких думах та історичних піснях існувала традиція ритуальних порівнювань бенкету з битвою. Так, у думі «Про Хмельницького і Барабаша» козаки промовляють до свого ватажка: «Ей, пане, пане Хмельницький, Богдане-Зіновію, полковнику Чигиринський! Дай, Господи, щоб ми за твоєї голови пили й гуляли, а неприятеля під нозі топтали, а віри християнської на поталу в вічний час не подали!»
Д.Яворницький наводиться вірш-підпис під відомою народною картиною «Козак Мамай»:
Случалось же, ще й не раз, варити те пиво, Що пив турок і татарин, що пив лях на диво. Багато десь і тепер лежать іс похмілля Мертвих голов по степу із того весілля. Ця тема порівняння варіння пива, а згодом і бенкетування, з битвою широко фігурує в українській народній творчості. Так, молодий козак, вирушаючи на битву з ворогом, порівнює її з місцем, «де роблять на диво червонеє пиво з крові супостата». В думі «Про Судиму, Павлюка ще й про Яцька Остряницю» курінний Судима метафорично закликає козаків дати бій полякам:
Гей, давайте, хлопці, зварим Вражим ляхам пива!
Славнозвісний лицар, кошовий Іван Сірко, збираючи запорожців до військового походу на Крим, щоб помститися татарам за їхні криваві напади на Україну, гукає:
Там наробимо ми великого дива, Там наваримо кривавого пива.
У відомій думі «Перемога Корсунська» образ пива майбутнього кривавого бенкету-битви з ворогом узагалі постає центральним. Вчений М.Плісецький, високопрофесійний знавець українських народних дум, вважав, що справжньою перлиною цієї думи виблискує ключовий для неї алегоричний образ пива, звареного в Україні, призвідниками чого були, насамперед, великі польські магнати та шляхта, їхній ненависний гніт на українських землях. Б.Хмельницький закликає козаків не зволікаючи братися варити пиво: «Лядський солод, козацька вода, лядські дрова, козацькі труда!». А з того «пива» влаштували козаки ляхам кривавий бенкет-битву, що мусили вцілілі поляки прудко втікати. А козаки навіть докоряли польським шляхтичам: «Ой ви, ляхове, пеські синове! Чом ви не дожидаєте, нашого пива не допиваєте?».
У пісні про Семена Палія подається історико-поетична оповідь про запросини гетьманом Мазепою фастівського полковника Палія до себе на бенкет, щоб, принадивши його на свою сторону, укласти з ним договір про сумісну боротьбу з російським царем Петром І:
Ой будемо, Палію Семене, Будемо пити ще й гуляти. Ой будемо пити, та будемо гуляти, На москаля воювати.
Після кривавих битв з ворогами українські козаки любили повеселитися і погуляти, задля чого вони влаштовували гучні бенкети, щоб відсвяткувати і освятити перемогу над ворогом, повеселитися на славу! Ось на таких засадах у козацькому культурному комплексі продовжував існувати традиційний атрибут індоєвропейської військової культури — зв'язок між битвою і бенкетом. Про цей елемент козацької культури дуже гарно розповідав Д.Яворницькому сивий дід, син запорожця Недоступа, Іван Розсолода: «Ні, був їм і спокій, і спочин. Вони оце б'ють-б'ють ляхів або турків, а потім приїдуть на Січу та повикочують на вигін бочок десять або й більше горілки та як загуляють, так неділі дві, або і три, і світа божого не бачуть… Танцюють, музики водять, у карти грають, пісні співають, а потім того давай куфи вивертати, посуду бити. Одним словом таке виробляють, що куди вам! Розкіш їм велика була: одно знають — воюють та підгулюють. А деякі полягають коло куренів та попихкують із люльок, та балакають та радяться, звідкіля знову заходити на татар та ляхів…».
Ось тому і козак Голота, повернувшись на Січ після славної перемоги над татарином, там собі і пив, і гуляв, і пісню співав:
Дай же, боже, щоб козаки пили та гуляли,
… і неприятеля під нозі топтали! 54 Г.Боплан, розповідаючи про запорожців, писав, що живуть вони за рахунок багатої здобичі, завойованої під час військових походів. Зокрема, він наголошував, що «такі у них прибутки, бо якщо ідеться про працю, то вони не знають іншого, як тільки пити і гуляти зі своїми товаришами після повернення». У подібних описах козацьких бенкетувань простежуються відверті аналогії з бенкетами воїнів не тільки давньоруської доби, а й варварських народів раннього середньовіччя.
Як уже зазначалося, козаки зазвичай поверталися з переможних походів і кривавих битв з істотною здобиччю. Саме тому вони на бенкетах не тільки гуляли і пили, а й здійснювали розподіл військової здобичі, як і їх попередники — воїни-дружинники:
За весь мир Господа прохали…56 Гуляючи на бенкетах, козаки не забували про тих своїх товаришів, що полягли в бою. Вони розшукували їхні тіла і з шанобою ховали у сиру землю. Згадати про загиблих було святим обов'язком козацької старшини:
Ой в городі, на ростоці П'ють, гуляють запорожці. Лиш між ними один не п'є — Запорозький отаман.
А.Скальковський писав: «Запорожці особливо полюбляли поїсти, випити та погуляти; берегти свої гроші не було для кого, кожен чекав смерті від ворогів чи хвороби, і не було власної родини та прямих спадкоємців. У них, як і скрізь у Росії, а надто в Україні, забав публічних не було, й ходіння до церкви, слухання священних гімнів або пісень бандуристів давали їм моральну, а бенкети — тілесну насолоду».
У Запорозькій Січі існувала давня традиція, згідно з якою кошовий отаман на великі християнські свята (Різдво, Пасха) влаштовував бенкет для всіх козаків, що на той час перебували на території Січі, і окремо для козацької старшини. Опісля козацька старшина організовувала серію бенкетів на честь кошового, які могли тривати упродовж всього тижня і супроводжувалися гарматною стрільбою. Ймовірно, ці бенкети мали на меті символізувати й освячувати єдність козацької старшини на чолі з кошовим і січового товариства-побратимства.
Як неодноразово йшлося вище, на козацьких бенкетах неодмінною змістовною частиною були пісні, які вславляли звитягу, сміливість і мужність українського козацтва та найвизначніших його героїв і ватажків (отаманів, гетьманів). Виконавцями пісень були як кобзарі — професійні співці військової козацько-лицарської слави, так і звичайні козаки, що вміли співати і грати на кобзі.
Отже, традиційний ритуальний зв'язок між битвою і бенкетом, притаманний культурі українського козацтва, є однією зі складових частин індоєвропейського мілітарного культурного комплексу воїнів-професіоналів. Він зародився ще у стародавні часи індоєвропейської спільноти і вперше був зафіксований у священних гімнах Рігведи. Впродовж тисячоліть відбувається тісне зближення понять-символів «битви» і «бенкету». В світосприйманні воїнів-професіоналів вони являють собою єдине взаємопов'язане ціле, причому битва — це головне поле їхньої діяльності, бенкет — нагорода за військову працю. Під час битви воїн — рушійна дійова особа-виконавець, тоді як вже під час бенкету військовий лідер (ватаг, конунг, сюзерен) забезпечує віддяку своєю щедрістю, багатством і заступництвом, поціновуючи у такий спосіб відданість і героїку воїнів-дружинників.
Зв'язок битви і бенкету набуває, окрім ритуально-героїчного, ще й хтонічного (підземного) змісту, оскільки загиблі на полі бою воїни-герої продовжували і в потойбічному світі вести вічну війну і вічно бенкетувати.