Історичні витоки українського лицарства

Когда Пурушу расчленили, На сколько частей разделили его? Что его рот, что руки, Что бедра, что ноги называется? Его рот стал брахманом, Его руки сделались раджанья, Его бедра вайшья, Из ног родились шудра.

Суспільство індоіранців (аріїв «Рігведи» і «Авести») розподілялося на три соціальні групи (варни, касти): жерці, воїни, рядові общинники. Оформлення цих соціальних інститутів відбулося в глибині тисячоліть ще на арійській прабатьківщині. Цю думку підтверджує єдність термінології і соціальних символів, при цьому багато з них мають індоєвропейські відповідники, що дозволяє відсунути формування відповідних інститутів у часи тісних взаємозв'язків носіїв різних індоєвропейських діалектів.

Аналогічна соціальна система характерна і для раннього давньогрецького суспільства; це підтверджують давньогрецькі міфи і легенди стосовно відносин поміж окремими соціальними групами: жерцями, воїнами, землеробами і ремісниками.

Рігведійська варна «раджанья» відповідає за назвою рангу кшатріїв, до якого в аріїв був причетний і сам лідер-ватажок — раджан. Дослідниця Олена Кузьміна стверджує, що назва цього стану, а пізніше касти в Індії, - кшатрії — бере свої початки від загальноіндоєвропейсь-кого слова «хшайя» — «цар», яке збереглося і в скіфській мові в іменах легендарних царів (Ліпоксай, Колоксай тощо). Інша загально-індоіранська назва цієї касти — «ратайштар», яка перекладається як «той, хто стоїть на колісниці». Тому, на її думку, час соціального розчленування індоіранського суспільства — епоха першої появи колісниць, а найдавніші з них знайдено саме в андронівських похованнях петровського типу XVII–XVI ст. до н. е.7

Вчені К.Смірнов і О.Кузьміна вважають, що про досить розвинену соціальну диференціацію в індоіранському соціумі свідчить велика кількість термінів для позначення ватага («найперший», «найстарший», «найкращий з чоловіків» тощо). Належність до визначеної соціальної групи була спадкоємною: стародавній іранський термін «azata» — «вельможний», «знатний», що буквально означає «народжений у потомстві», «син сім'ї з високим становищем у суспільстві», а назва соціальної групи «джаті» перекладається як «рід», «порода». Для нас це дуже важливо, тому що вільнонародженість стане одним з елементів військово-лицарського кодексу.

Стан (каста, варна тощо) воїнів у процесі свого становлення і розвитку створює і формує своєрідний світогляд і правила поведінки. Міфологія і верховні боги «Рігведи» яскраво показують нам, як відбувався цей процес. Так, Індра — бог блискавки і грому, уособлення військової сили і могутності, втілення мілітарної наснаги і перемоги, заступник хоробрих воїнів. Це головний бог, якому присвячено більше гімнів (близько 250, не враховуючи численних згадок його разом з іншими богами), ніж будь-якому іншому міфологічному персонажу. Індра є втіленням мужності; озброєний палицею грому — ваджрою, він знищує численних ворогів: демонів, які є персоніфікацією злих людині сил природи, а також ворожих аріям племен. Індра здійснює героїчні подвиги, скуштувавши напою соми, і, головне, у супроводі натовпу Марутів. Марути — це божества бурі, грому і зливи (в «Рігведі» до них звернено 33 гімни), всі вони близнята. їхнім батьком вважається бог грози Рудра (тому їх ще називають «Рудри»), а матір'ю — Прішні (грозова хмара). Марутів зображували у вигляді озброєних списами-блискавками або золотими сокирами юнаків, які пересувалися на колісницях. Відомий дослідник індоєвропейської міфологи француз Жорж Дюмезіль наголошував, що Марути (Рудри) — постійні супутники Індри, які діють на його рівні; це натовп молодих атмосферних войовників, які беруть участь у битві-грозі; це безсумнівна проекція у потойбічний (небесно-солярний) світ загонів «шагуа» — «марья», або професійних воїнів, які відіграли велику роль в експансії аріїв.

Отже, ці перші арійські професійні воїни-«марья» не тільки покращували свою мілітарну майстерність, але і творили засади власної професійної етики — майбутнього військово-лицарського кодексу. А Індра був для них не просто богом блискавки, грому і військової звитяги. Для них це був насамперед взірець воїна-арія, найкращий ідеал для наслідування. Прославляючи Індру за мужність і героїчність, силу і могутність, величність, благородність і щедрість, воїни бажали, щоб ці звитяжні риси отримали вони самі та їхні військові лідери-ватажки. Просячи Індру подарувати воїнам-аріям перемогу, славу та здобич, «марья» також хотіли отримати від громовержця хоча б частку притаманних йому властивостей.

Подивимся, як це відобразилося в гімнах «Рігведи», зокрема мужність Індри: «акт мужества, достойньїй Индры» (Ригведа. IV, ЗО, 23); «Индру, переполненного мужеством» (Ригведа. IV, 18, 5); його могутність: «Крепко держа в руках ваджру, Индра // Наточил… для убийства дракона. // Рядясь в могущество, // В сильї, в величне… // Ты разбил девяносто крепостей, о Индра…» (Ригведа. І, 130, 4–7); «Когда всех бушующих богов // Ты поборол совсем один // разбил, о Индра, врагов»; «Также тысячи, сотни // И еще пять даси Варчина // Ты разбил, как ободья с почетом. // Все ато героические подвиги Индры» (Ригведа. VII, 18, 13–14); «Ведь никогда не достигнут они ни твоего величия, // 0 прояв-ляющий свою вдасть, о удивительньїй сильннй, // Ни твоего героиз-ма, о Индра, ни щедрости!» (Ригведа. VII, 22, 8); «Ты нас, о Индра-герой, героями, // И мощно поддержанньїе тобой. // Тн з-тих мужей возбуди для убиения врагов, // Для сраже-ния мечами, о герой, наделенннй дубиной грома. // 0 Индра-герой, да не в неподобающем месте благие // Твои поощрения! Да будут они у нас!» (Ригведа. X, 22, 9-12). Благородність Індри: «Ты провожал двух покинутих: // Слепого и хромого, о убийца Вритры. // Не достигнуть твоего благородства!» (Ригведа. IV, ЗО, 19); «В то время как твои сторонники, вмбирая // Дружбу за дружбу, приветствовали тебя радостньїми криками, // Индра пресек ярость того, кто пресекает ярость» (Ригведа. VII, 18, 12–16). Щедрість Індри: «Когда Индра и дракон сражались, // На будущие времена победителем стал щедрый» (Ригведа. І, 132, 131); «Индра, приди к нам издалека, // Мы призиваєм тебя, // Самого щедрого» // … Силой раздавая большие сокровища, // Все сокровища — силой» (Ригведа. І, 130, 1; 7); «Будь же благостно нашим пастирем, о щедрий! //На счастье призиваєм ми щедрого Индру // В зтой битве самого мужественного при захвате добнчи, // Внемлющего могучего при поддержке в сражениях, // Убивающего врагов, завоевнвающего богатства» (Ригведа. III, 31, 14; 22); «А что и сейчас тн, убийца Вритри, // Щедрий самий неисто-внй?» (Ригведа. IV, 30, 71); «Как же я буду служить тебе зная // Героические деяния, которне тн совершил, о щедрий? // А те новие деяния, которне ти совершишь, о сильнейший, — // Их ми провозгла-сим на твоих жертвенннх собраниях. // Совершив все зти многие, о Индра, Непревзойденньш мужеством при рождении…» (Ригведа. V, 29, 13–14); «Он наделил Тритсу имуществом предводителя ану. // Он подарил Судасу все богатства. // Чья слава меж двух, // Кто как раздатель раздал на каждую голову, // Они воспевают, как семь потоков — Индру» (Ригведа. VII, 18, 13; 15; 24); «Повсюду твои щедрне дарн // Ревут, как дружини. // 0 Индра, богатнй дарами, о герой, наделенний дубиной грома, // В битве за ось и чеку колесницн бистро у тебя і» // Пей же, пей, Индра-герой сому! // Не промахнись, о носите, ш дпор.і, тот, кто добр! // Защити также воспевающих щедрих! // Сде іай нас обладателями огромного богатства!» (Ригведа. X, 22, 9; 11; 15).