Історичні витоки українського лицарства

Козаки-побратими через все життя проносили повагу один до одного. Вірність і відданість побратимів аж до самопожертви були характерним явищем епохи. Нерідко козаки, що браталися між собою, йшли один за одного у вогонь і воду, на тортури і навіть на вірну смерть.

Після знищення Запорозької Січі у 1775 р. традиції побратимства продовжували існувати серед українців, хоча намітилася тенденція до їхнього поступового відмирання. Про це свідчить збірник українських приказок Номиса, де серед 14 тисяч варіантів знаходимо лише декілька, які стосуються побратимства. Наприклад: «Добре брацтво краще богацтва», «При добрій годині усі побратими, а при лихій нема і родини», «Сватання не братання», «Побратався собака з горобцем», «Не братайся, з ким телят не пас!». В Україні у кінці XIX ст. етнографами зафіксовано два приклади побратимства (так зване «горівчане братство») в Катеринославській і Херсонській губерніях. Так, у м. Дмитрівці на Херсонщині братання відбувалося другого дня Великодніх свят між двома щирими приятелями, які бажали зміцнити свою дружбу. Браталися переважно люди, у котрих не було жодної родини, ні братів, ні сестер. Обряд проводився в хаті одного з побратимів, у присутності сусідів. Коли всі збиралися, знімали зі стіни святу ікону, перед якою майбутні побратими молилися та обіймалися. Потім відбувався святковий обід, обов'язково з горівкою (горілкою), під час якого господар дарував побратиму ікону, цінні речі, а іноді обмінювався з ним хрестиками. Це ж саме відбувалося у хаті іншого побратима. Між побратимами та їхніми сім'ями панувала дружба і взаємодопомога. Вважалося, що братам горівчаним не годиться заводити сварок, ні свідчити проти себе — це було б гріхом. Серед українців існувало повір'я, що братання — один з перших ступенів споріднення, і тому діти побратимів не могли вступати в шлюб поміж собою.

Звичаї побратимства існували і в інших індоєвропейських народів. Так, у чорногорців в кінці XIX ст. етнографічно зафіксований такий ритуал. Майбутні побратими наливали в келих вино, потім кожний з них розрізав собі палець і вичавлював свою кров у вино. Пили вони це сакральне вино по черзі (спочатку той, хто був ініціатором) зі словами «Да сі мі брат по Богу» і обіцяли стояти один за одного. Потім вони обіймалися, цілувалися і обмінювалися зброєю і подарунками.

Серед сербів у XIX ст. традиції побратимства були дуже розповсюджені. Обряд розпочинався тим, що побратими обіцяли і клялися один одному братерською взаємодопомогою, й завершувався релігійною службою. Такі ж звичаї побутували й у боснійців, осетинів, у меншій мірі — у росіян.

Зокрема, у осетин побратими наповнювали келих горілкою чи пивом, кидали туди монету і тричі пили з неї, клялися один одному у вірності: «Нехай цей напій стане для мене отрутою, якщо я зраджу!» Ж.Дюмезіль вважає, що цей ритуал — дуже давній відгомін скіфського, тільки в ньому вже не проливається кров, а металеву зброю (мечі) замінили металеві гроші.

Ф.Вовк вважав: «Братання розвинулося, було в уживанню і не перестало існувати ще й тепер тілько у тих народів, у котрих не вивівся ще устрій родинний, ні кривава помста, і котрі зістаючи в загальнім і вічнім стані узброєння не мають ще досить міцної сили публічної, щоб забезпечити нею оборону і усунути помсту. Воно існувало і у давніх слов'ян, коли вони знаходилися ще в добі розвитку суспільного,… опісля щезаючи помалу у Поляків, Чехів, а далі Українців, воно збереглося ледве у Великоросів, а в дуже зіпсованім виді існує ще у слов'ян південних, котрі завдяки своїм условинам політичним були приневолені задержати в себе устрій спільного життя і життя воєнне, а тим самим уже і давні звичаї.

Таким чином, козацьке побратимство є складовою частиною загальноіндоєвропейського мілітарного комплексу. Традиції побратимства сформувалися на засадах первісної родової общини і стали тим стрижнем, навколо якого відбувалося становлення ранньолицарських військових дружин-комітатів. Ритуал і звичаї побратимства, як ідеалу індивідуальної і колективної взаємодопомоги, духовного єднання, побутували на території України ще в стародавні часи і вперше письмово зафіксовані батьком історії Геродотом у розповіді про скіфів. Побратимство широко відображалося в билинах Київської Русі, в українських казках і легендах. Запорізька Січ була заснована на засадах побратимства, які були успадковані українським козацтвом від дружинного лицарства Київської Русі. Збережені козацтвом традиції побратимства стали органічною складовою ментальності українського народу.