Історичні витоки українського лицарства

У наведених вище досить розлогих цитатах виразно простежується зародження і формування військово-лицарського кодексу, насамперед таких його визначальних компонентів, які прославлялися і культиnv валися у мілітарному індоіранському середовищі, а саме: мужнії н., героїчність, войовничість, доблесність, могутність, благородність, ІНМІН кодушність, щедрість тощо.

Такі ж самі процеси відбувалися і на протилежному б…..

Євразійського континенту, на землях сучасної Греції, а тоді, на терени ахейських держав у XVII–XII ст. до н. е. (так звана Мікеїи м п І реціи) Завдячуючи ахейському героїчному епосу, зокрема гомерівським «Іліаді» та «Одіссеї», а також розкопкам археологів на материковій ги острівній частинах Греції, ми маємо можливість реконструювати процес зародження і розвитку військово-лицарського кодексу. Тик, дослідниця Тетяна Блаватська вважає, що поживним середовищем, Щ| особливо сприяло розвитку монархічних уявлень в Ахейській Грени, була ідеологія військової еліти, аристократичні привілеї якої отримали реальну підтримку з боку династів (царів). її існування в першій нині вині II тис. до н. е. засвідчено поки ще нечисленними джерелами. Пере конливою пам'яткою, наголошує дослідниця, є монументальний куриш XIX–XVIII ст. до н. е. з військовими похованнями в Месенії; ймовірно, це воїни, які загинули в одній битві і були поховані разом, таї В пізніше були поховані разом марафономахи. Щодо колективної інші вання воїнів у кургані Агіос Іоаннос Папуліа, то цей, трохи видовжений поховальний комплекс діаметром 14 м був оточений колядкою І тесаних плит, яка досягала розмірів 2 м. В ньому знайдено 18 ПОЛО вань, частина з яких була в піфосах (глиняних глечиках). Тетшш Блаватська переконана, що вже у XV–XII ст. до н. е. військова арнсто кратія складала важливий елемент суспільства. Найголовніше, па и думку, що тогочасний епос, який віддзеркалився у поемах Гомера «Іліада» і «Одіссея», зберіг багато свідчень про чітко окреслені соціальні уявлення ахейської мілітарної знаті, що охоплювала собою значну частину суспільної ідеології.

Хоча поєдинок героїв і відбувається не на життя, а на смерть, воїни не перетворюються у диких звірів, і коли виникає нагальна необхідність, йдуть на примирення, виконуючи обов'язковий ритуал: хто зробив виклик, той і виступає ініціатором припинення бою, при цьому ще й здійснюється обмін подарунками. Цей звичай дещо нагадує лицарські поєдинки на турнірах у середньовічній Європі.

Відома дослідниця Ахейської Греції Тетяна Блаватська писала: «Треба зауважити і поступове формування особливих естетичних і етичних норм в середовищі ахейської знаті, про що свідчать пам'ятники мистецтва з зображенням мисливських і батальних сцен. Очевидно, в системі етичних переконань ахейської аристократії високо цінувалися вправність, сміливість і сила. Для вельможного ахеянина тема боротьби була, ймовірно, особливо близькою — явище дуже природне в умовах постійних військових сутичок… Зауважимо, що фізіономії династів (правителів) XVII–XVI ст. свідчать, що це були люди великої енергії, кмітливості, хитрості і волі (див. золоті маски з царських поховань…)».