Відлуння золотого віку. Антологія пізньої латинської поезії в перекладах Андрія Содомори
- Автор: Солон, Марциал Марк Валерий
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Піраміда
- ISBN: 978-966-441-261-9
- Переводчик: Андрій Содомора
- Жанр: Античная литература
Электронная книга - «Відлуння золотого віку. Антологія пізньої латинської поезії в перекладах Андрія Содомори». Краткое содержание книги:
Алкуїн[276]
Суперечка Весни з Зимою
[R 687]
В е с н а
З и м а
В е с н а
З и м а
В е с н а
З и м а
В е с н а
З и м а
В е с н а
З и м а
В е с н а
П а л е м о н
276
«Суперечка весни з зимою» сьогодні переважно вважається твором Алкуїна (бл. 735—804) — однієї з найвпливовіших постатей Каролінзького ренесансу. Різе вмістив її до першого видання своєї «Латинської антології» як анонімний пізньоантичний твір з кодексів IX ст.; переклад здійснено саме за цим виданням.
Цей твір — одне з найвіддаленіших відлунь буколічного жанру, що невід’ємним своїм елементом мав суперечку-змагання між пастухами. «Суперечка» Алкуїна водночас уже є провісницею середньовічних диспутів, зразки яких знаходимо й у піснях ваґантів; такою є, скажімо, «Суперечка води з вином» (De conflictu vini et aquae).
277
3. Камени — Музи.
278
4. Палемон, Дафніс — традиційні буколічні імена пастухів.
279
10. «Жду на зозулю, пташку мою…» — впродовж усього твору снується голос зозулі, чутний у самому слові «cuculus», «зозуля» (в латинській — чоловічого роду; як і «ver», «весна»: у ті часи латинські іменники середнього роду, вже за нормами ґалло-романської мови, переходили переважно в чоловічий рід). Найвиразніше голос зозулі звучить в останньому рядку твору: «Salve, dulce decus, cuculus per secula, salve» — Мила зозуле, вітай (на віки, не на рік лиш) — вітай нам! У перекладі інструментовану на те «ку-ку» (cu-cu-lus) наскрізну гармонію вірша (поєднання лункого u з м’яким l), зрозуміло, втрачаємо. Кінцевий рядок набуває символічного значення: в ньому — надія, що й в усіх подальших віках триватиме пробуджена весною пісенна традиція. Можливо, вперше голос зозулі в європейській поезії чуємо у грецького поета з подібним, як в Алкуїна, іменем — Алкей (VII—VI ст. до P. X.); греки, до речі, в голосі зозулі чули не «у», а «о»: зозуля по-грецьки «kokkyx». Голос зозулі — тема й для музичних творів; чи не найвиразніше те «кукання» — у клавесинному творі Клода Дакена (1694—1772).
280
13. «…Зима льодовита…» — льодовита (glaciaiis) — один серед майже тридцяти епітетів, якими античні поети наділяли зиму; серед них — «iners», «млява», етимологічно «не творча», на відміну від весни, яка пробуджує землю, дає їй снагу для творчості.
281
33. «…добре поїсти собі…» — при тих словах згадуємо мурашку, яка, починаючи з ранньої весни, гарує, щоб узимку відпочити, порозкошувати собі. Згадуємо й Верґілієві «Георгіки»: «Щойно зима — селяни здебільш утішаються жнивом…». А ще, з тих же «Георгік», — дивний епітет, яким поет наділяє працю: «labor improbus» — «жадібна, кривдна, насильницька, вперта…». Одне слово, весна жене людей до праці, і в тій праці, піддавшись жазі збагачення, людина часто переступає дозволені межі — кривдить і себе, й природу. І все ж весна — то весна; її вісники — зозуля, ластівка («Знов зозулі голос чути в лісі, / Ластівка гніздечко звила в стрісі…», — у нашій пісні). Їй, тій порі року, й співає хвалу автор цього милого, зворушливого відлуння вічно живої, античної, весни.