Відлуння золотого віку. Антологія пізньої латинської поезії в перекладах Андрія Содомори
- Автор: Солон, Марциал Марк Валерий
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Піраміда
- ISBN: 978-966-441-261-9
- Переводчик: Андрій Содомора
- Жанр: Античная литература
Электронная книга - «Відлуння золотого віку. Антологія пізньої латинської поезії в перекладах Андрія Содомори». Краткое содержание книги:
І, 15
I, 18
II, 6
II, 22
II, 25
II, 28
III, 1
III, 2
III, 5
III, 13
III, 14
IV, 1
IV, 2
IV, 5
IV, 12
IV, 15
IV, 32
Вислови семи мудреців[344]
[Peiper, XXII. І]
І. Біант із Прієни
327
І, 15. Порада пов’язана, зокрема, з морально-етичною проблемою бути і видаватися (esse — videri): хтось є добродійним від природи, а хтось — прагне таким видаватися, отже, — й хваленим бути. Двовірш виснувався, очевидно, з трактату Сенеки «Про добродійства», де ця ж думка — у стислій прозі: «Qui dedit beneficium taceat; narret qui accepit» — Хто обдарував когось добродійством, хай мовчить, а розказує про нього — обдарований.
328
I, 18. Порада веде до оспіваної у Горація золотої середини (не посередності!) й до поняття міри, що в підґрунті античної філософії. Вперше про це — Архілох: «Радість є — радій; є туга — потужи собі, але — / Міру знай…». У щасті пам'ятати про нещастя — щоб душа була добре підготовленою, наче панцирем оснащеною (pectus bene praeparatum), до неминучих у житті перемін: «Жити — то наче у війську служити» (Сенека).
329
II, 6. Вміння радіти малому, приборкувати свої забаганки й уникати надміру — запорука людського щастя. «Disce gaudere» — Вчись радіти (Сенека). Образ, що у другому рядку, перегукується з кінцівкою Горацієвої оди про золоту середину — aurea mediocritas (11,10): …дужчим вітер став — поспіши згорнути / Повне вітрило.
330
II, 22. «Розділяй із другом усі свої турботи, усі помисли. Вважатимеш його вірним — таким і зробиш його» (Сенека). Александр Македонський настільки довіряв своєму лікареві Філіппу, що, не вагаючись, випив ліки, які той йому приготував — не зважав на листа, де його попереджували про небезпеку отруєння; листа ж дав прочитати Філіппові вже після того, як той засіб випив. За іншою версією, спокійно пив ліки під час того, як Філіпп читав листа: на обличчі лікаря бачив не страх, а обурення.
331
II, 25. Овідій у «Посланнях із Понту» (I, VI) співає хвалу тій богині, Надії (Spes) що лиш одна ще залишилась на «злочинних землях», богині, яка не покидає хворого до останнього поруху живчика, коли від страдника вже й лікар відступився… Серед багатьох афоризмів, що стосуються поняття «надія», — чи не найвідоміший у нас той, що належить Лесі Українці: «Contra spem spero» (надіюся всупереч надії) — «Без надії сподіваюсь». На біломармуровому пам'ятнику (скорботна жінка з опущеною лірою), який для свого батька, пароха с. Біла на Тернопільщині, Амвросія Крушельницького, спровадила з Флоренції його славетна дочка Соломія, — напис латиною: «Semper tecum, Pater, in fletu et spe» — Завжди з тобою, Батьку, в сльозах і в надії.
332
II, 28. Найважче дотримати міри, про це філософи в один голос, — у тілесній насолоді (voluptas); вона ж, коли їй даси волю, обертається гіркотою (Сенека)… «Гостю, можеш увійти сюди; тут тебе чекає найвище благо — насолода» — таким написом зустрічали перехожого знамениті «Сади Епікура» в Атенах. Тут же, при вході, й подавали звабленому тим написом обіцяну «насолоду» — мищину каші й кухоль води: «не відчувати холоду, болю, спраги» — ось істинна насолода; все інше, за Епікуром, — забаганки. «Пришли мені горщичок сиру, щоб можна було порозкошувати, коли захочеться», — пише він своєму приятелеві…
333
III, 1. «In mores Fortuna jus non habet» — Фортуна не має влади над звичаями. «Sera nunquam est ad bonos mores via» — Ступити на шлях доброзвичайності — ніколи не пізно (Сенека). Часи є такі, якими є у них звичаї — добрі чи погані: «О tempora! О mores!» — О часи! О звичаї! (Ціцерон). Філософи стоїчної школи часто протиставляли прості, здорові звичаї староримської Республіки моральному занепадові в добу Імперії.
334
III, 2. В ориґіналі — «recte», правильно, прямо: Поняття морально-етичної філософії часто виражаються геометричними термінами: «Recta linea est brevissima, recta via est tutissima» — Пряма лінія — найкоротша, пряма дорога — найбезпечніша. Піти манівцем, тобто відхилитися від прямої дороги. Говорити прямо, бути прямолінійним, кривити душею тощо.
335
III, 5. Синонім лінивства (segnities, ignavia) — inertia, дослівно відсутність творчості. Античні закликали до активності як тіла, так і душі (калокагатія — гармонія тілесного й духовного), зауваживши, що люди лінивішими бувають душею, аніж тілом. Звідси в Горація: strenua inertia — дійове лінивство, яке жене «зайнятих» людей світами у пошуках збагачення і щастя, воно ж, те щастя, — поряд, варто лиш своєю душею зайнятися. Про це ж і Сенека (…розрухавши тіло, тут же повертайся до душі — її вправляй денно й нічно), і Ювенал: Orandum est, ut sit mens sana in corpore sano (Дбай і молись, щоб здоровим був дух у здоровому тілі). Цей вислів, до речі, відомий лише у другій його частині: Mens sana in corpore sano, що суттєво змінює думку сатирика. З цього приводу іронізує І. Франко: «В здоровому тілі здорова душа, та часто буває не варта й гроша»… (щоб вона була чогось варта, треба й про неї дбати, а не лише про тіло).
336
III, 13. Життя — розгорнута книга, яку теж, як і звичайну книгу, треба вміти читати. Тією наукою, вмінням читати книгу життя, Горацій завдячував своєму батькові: «…це мій добрий, люблячий батько / Хиби чужі, щоб уникнути їх, мене вчив підмічати. / Так, коли жити мені він дораджував чесно й правдиво, / Аж до кінця вдовольняючись тим, що він сам заощадив, — / Глянь, — додавав, — як ославився Альбія син; а до чого / Бай докотивсь! Непогана наука для тих, хто марнує / Батьківський спадок… Так мене, хлопця, застерігав… А велів щось робити — / Тут же за приклад когось обирав: «На таких-от рівняйся!»… Думка цього двовірша перегукується з відомим висловом Ціцерона: Historia magistra vitae (Історія — вчителька життя).
337
III, 14. Перед тим, аніж піднімати якусь вагу, зважуємо: чи, не перевищує вона силу наших м’язів; так і в писанні — чи за посильне беремося: «Отже, хто пише, — беріться за те, що було б вам по силі, / Зваживши добре, що втримають плечі, під чим — подадуться» (Горацій — у «Поетичному мистецтві»). Втім, фізичні можливості людини, як їх не розвиваймо, — обмежені (єдиний Геракл — ponderi non cedit: не відступає перед вагою, навіть коли та вага — небесне склепіння), а от розумових можливостей — не вгледимо. Тому античні й закликали постійно розвивати те, чим людина вирізняється з-поміж інших істот, — розум. «Уся гідність людини — в її думці», — неодноразово стверджує Паскаль. Відомий його вислів: «Людина лиш стебелинка, але — мисляча» (roseau pensant)…
338
IV, I. Душевна радість (сковородинське «веселіє серця») рідко йде в парі з нагромадженням багатств, отже, — з неминучими клопотами; на цьому найчастіше наголошували античні, передусім — Горацій, поет «золотої середини», поміркованості.
339
IV, 2. Задовольнятись необхідним — найчастіше акцентована у «Дистихах» думка. Мало чи багато потрібно людині? І мало, й багато. Мало — коли йдеться про тіло, «яким володіємо нарівні з тваринами» (Саллюстій); багато — коли про душу, «яка у нас спільна з богами»; потреби тіла годиться поскромнювати; потреби душі — ненастанно ширити…
340
IV, 5. Дистих перегукується з відомою мудрістю: «Здоров'я за гроші не купиш», а також — із традиційним запитанням «Як ся маєш?» (тобто як себе маєш): багач і справді, постійно зайнятий нагромадженням багатств, має ті багатства, але — себе не має.
341
IV, 12. «Більше розуму в кулаці, ніж деінде» (з фразеології М. Лукаша). Кулак — видима, фізична сила; розум (mens, animus, ingenium) — сила невидима. Людина (homo sapiens) покликана плекати у собі передусім те, чим вона є людиною, — розум, думку. «Розум плекай» (Fac sapias) перегукується з Горацієвим «Sapere aude» (зважся бути розумним) — гаслом Просвітницької доби. «Fortis» — не лише сильний фізично, а й хоробрий, енергійний. «Vir fortis» (стійкий муж) — ідеал зразкового у громадському й військовому житті римлянина (virtus — мужність), що плекає у собі найкращі фізичні й моральні якості. Ще ритор Сенека Старший, батько філософа Сенеки, нарікав на те, що перевелися мужі… В І. Франка («О. Лунатикові»): «Правда, синку, я не геній… / Ех, якби я геній був! […] Я б вам душі переродив, / Я б вам випрямив хребти, / Я б мужів з вас повиводив — / Навіть з мавп таких, як ти!»
342
IV, 15. Знаний вислів (джерело невідоме) «Amicus cognoscitur amore, more, ore, re» (Друга пізнаємо з любові, звичаїв, мови, діла) чи не найкраще ілюструє характерну для латинської мови стислість та гру слів; початкові літери знову ж озвучують те, що у підґрунті не лише дружби, а й загалом упорядкованого світу — A m o r (грец. Eros).
343
IV, 32. Загалом же (про це Горацій у першій сатирі) незадоволені своєю долею люди роблять навпаки: дивляться не на тих, кому гірше, а на тих — кому краще ведеться: «…скільки на світі біднішого люду, / Вперто не бачить ніхто, лиш багатий — скалкою в оці»… Такий звичай небезпечний ще й тим, що є межі вбогості, а меж збагачення — немає. Тим-то душевного спокою ніколи не знайде той, хто задивлений у багатого: дорівняє йому, а попереду — багатший, і так до безконечності…
344
Цей цикл невідомого автора рукописна традиція приписувала Авсонієві — автору іншого твору, у якому фіґурують сім мудреців. Як і «Дистихи Катона», «Вислови семи мудреців» мали велику популярність в новій Європі (і теж насамперед завдяки шкільному вжитку). На широку популярність циклу вказує, зокрема, те, що три сентенції звідси виведено на фасаді однієї з кам’яниць Львова поч. XVII ст. (див. нижче).
Сім мудреців — грецькі мислителі і державні діячі VII—VI ст. до н. е., відомі своїми життєво-філософськими настановами, сформульованими в афористичній формі. Різні автори дають неоднакові переліки семи мудреців, тут маємо один з варіантів. Кожен із семи творів циклу складається з семи віршів і написаний іншим розміром: дактилічним гексаметром, ямбічним триметром, малим асклепіадовим віршем, фалекієм, трохеїчним тетраметром, хоріямбом, дактилічним пентаметром.
345
Біант (VI ст. до н. е.) — суддя, родом з малоазійського міста Прієна (близько о. Самоса). Серед іншого, йому приписували знамените «все своє ношу з собою». «Хто багатій? Хто жагу подолав. Хто убогий? Захланний» — цей рядок в ориґіналі («Quis dives? Qui nil cupiat. Quis pauper? Avarus») виведено на фасаді так званої Докторської кам’яниці у Львові (будинок початку XVII ст. на пл. Ринок, 28).