Відлуння золотого віку. Антологія пізньої латинської поезії в перекладах Андрія Содомори
- Автор: Солон, Марциал Марк Валерий
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Піраміда
- ISBN: 978-966-441-261-9
- Переводчик: Андрій Содомора
- Жанр: Античная литература
Электронная книга - «Відлуння золотого віку. Антологія пізньої латинської поезії в перекладах Андрія Содомори». Краткое содержание книги:
«ЛАТИНСЬКА АНТОЛОГІЯ» ТА ІНШІ ЗБІРКИ[282]
Малі поети
Флор[283]
Про життя, яким воно є[284]
[R 246]
[R 247]
[R 248]
[R 249]
[R 250]
[R 251]
[R 252]
Сульпіцій Луперк[292]
Про тлінність світу[293]
[R 648]
Про жадобу
[R 649]
282
До «Латинської антології» не належать «Дистихи Катона» і «Вислови семи мудреців». Про поняття «Латинська антологія» див. «Від упорядника».
283
Флор — поет ІІ ст., сучасник історика Флора. Його поезія дійшла в «Латинській антології». Жодних певних біографічних даних про нього не маємо. Можливо він є тією самою людиною, що й ритор Флор, родом з Африки, автор незбереженого трактата про Верґілія.
284
Розмір циклу — трохеїчний тетраметр.
285
Протиставлення «уста — серце» знаходимо, зокрема, в І. Франка: «устонька — тиха молитва» — «серденько — колюче терня» («Ой ти, дівчино, з горіха зерня…»).
286
Аполлон — бог світла; Лібер (Вакх, Діоніс) — бог виноградарства і виноробства.
287
«На корі накреслив ймення…» — про «любовні записки» на корі дерев читаємо у «Пастуших піснях» Верґілія, в елегіях Проперція, в «Пріапеї» (LXI, 13; див. ком. до Епіграфічної поезії, № 7) в інших авторів; див. також у Немесіана (Екл. І, 28—29).
288
Порушено «вічну» проблему: чи від народження людина буває лихою, чи такою стає (пор. у Солона Афінського: «Краще стати благородним, ніж таким на світ прийти»).
289
Катон — Марк Порцій Катон Старший (234—139 р. до н. е.) — римський політик і письменник, борець за давню простоту, категоричний противник на його думку шкідливого чужоземного (насамперед грецького) впливу на римську культуру; Сократ (бл. 469—399 р. до н. е.) — грецький філософ.
290
«Зле весь час лише мовчати…» — пор. у «Книзі Еклезіастовій»: «Час говорити і час мовчати».
291
Консулів і проконсулів обирали терміном на один рік.
292
Під іменем Сульпіція Луперка «Латинська антологія» зберегла для нас два подані тут твори. Про самого автора нічого не відомо.
293
Ця поезія, складена сапфічною строфою, — своєрідне ліричне резюме неперервних в античній (та й новій) літературі роздумів над постійними перемінами і проминанням усього сущого.
Є також переклад М. Зерова (Антична література: Хрестоматія. Упорядник О. Білецький. K.: Рад. школа. 1968. — C. 585).
294
10. «Тоншає в ріллі й сам леміш…» — у «Скорботних елегіях» Овідія (IV, 6, 13): «Навіть леміш, обновляючи землю, тоншає з часом».
295
3. «Зóлота дика жага» («auri dіrа fames»)… — виразна ремінісценція з Верґілієвої «Енеїди»: «Зóлота клята жага» («auri sacra fames»).
296
5. Евріфіла — міфічна цариця, що, зваблена підкупом, переконала свого чоловіка Амфіарая піти на війну, з якої він більше не повернувся.
297
7. Дочка Акрісія — Даная, що народила сина від Зевса, який проник до неї у вигляді золотого дощу.
298
11. «Днює й ночує багач…» — жадібного багача, що лежить на скрині з грішми (типовий персонаж сатиричних творів), бачимо на вазовому малюнку ще з IV ст. до P. X.
299
13. «Убогого… багатства…» — «Убогий не той, хто мало має, а той, хто багато жадає» (Сенека). Пор. також: Авсоній, Епіграми, XXIII, 14 і «Вислови семи мудреців», І, 3, 35 і далі.
300
«Злипле волосся…» — У цьому доволі точному портреті огидної людини помітні сліди літературної традиції, починаючи від Гомера (портрет Терсіта в «Іліаді», II, 212—219); в Овідія — портрет персоніфікованої Голоднечі наприкінці восьмої книги «Метаморфоз»).