Відлуння золотого віку. Антологія пізньої латинської поезії в перекладах Андрія Содомори
- Автор: Солон, Марциал Марк Валерий
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Піраміда
- ISBN: 978-966-441-261-9
- Переводчик: Андрій Содомора
- Жанр: Античная литература
Электронная книга - «Відлуння золотого віку. Антологія пізньої латинської поезії в перекладах Андрія Содомори». Краткое содержание книги:
Алкім[301]
Про Гомера й Верґілія
[R 740]
Пентадій[302]
Прихід весни[303]
[R 235]
«Морю судно довіряй…»
[R 268]
Тіберіан[310]
Потічок[311]
301
Алкімові в «Латинській антології» приписано декілька епіграм. Жодних певних даних про цього автора нема. У перекладеній тут епіграмі поет по-своєму трактує думку, яку висловив ще Квінтиліан («Настанови ораторові», X, 1, 86).
302
Жодних даних про автора не маємо.
303
Твір написано у формі «зміїних віршів» (пор. цикл на с. 175). Переклав також М. Зеров.
304
1. «Чую, зима утекла…» — «Sentio fugit hiems…»: у перекладі М. Зерова: «Чую: надходить весна…» Для римського автора, однак, важливим є дієслово fugit, без якого ледве чи обходиться якийсь образ, пов’язаний з перебігом часу (fuga — перебіг, втеча; звідси й у музиці «фуга»). А ще — важливим є зимове тло, на якому, контрастно, вимальовується розкішний образ весни, скажімо, у перлині Горацієвої лірики, оді до Торквата (IV, 7): «Diffugere nives» («позбігали сніги»). М. Зеров одразу ж бере, сказати б, мажорний акорд. Як у Франка: «Надійшла весна прекрасна…».
305
1—2. Зефір — легкий західний вітер, евр — південно-східний.
306
7—8. Філомела уособлює солов’я. За традиційною версією міфу (пор. напр. Овідія, «Метаморфози», VI, 424—674), Філомела була сестрою Прокни — дружини царя Терея. Терей закохався в Філомелу і збезчестив її. За це Прокна з сестрою відімстили йому: вбивши Ітіса — сина Прокни від Терея — і нагодувавши Ітісовим м’ясом Терея. Рятуючись від люті Терея, Прокна перетворилася в ластівку, а Філомела — в солов’я, що тужить за Ітісом, витьохкуючи його ім’я: «Іті! Іті!». В різних версіях міфу відчутна тенденція до плутання Філомели з Прокною. Подібне бачимо і в Пентадія: тут соловей-Філомела сама є матір'ю-вбивцею Ітіса.
307
12. Темпе — Темпейська долина в Тессалії, славилась своєю мальовничістю.
308
22. «…збігайте нитки з веретена…» — нитки життя, що їх прядуть Парки.
309
2. «…хвилі-мандрівниці гра…» — з морської піни народилася й Венера, яка «бавиться людськими серцями». Про жіночу непостійність у зіставленні з морем — чи не найкраще Горацій у своїй оді до Пірри (І, 5).
310
Можливо, автор «Потічка» є тим самим Тіберіаном, що відомий історикам як намісник Африки і Ґаллії в IV ст.
311
Розмір вірша — трохеїчний тетраметр. Цей мальовничий («Поезія — наче картина», — зауважив Горацій) поетичний твір варто зіставити з листом Плінія Молодшого (VIII, 8), де він із таким же захопленням описує красу потоку Клітумн (південна Умбрія): такий він «чистий і прозорий, мов те скло, що ти зміг би перечислити камінчики, що зблискують на його дні». У самому центрі Тіберіанової поезії, що ряхтить барвами, милує запахами й звуками, над усіма тими справді райськими принадами, — троянда (ружа), живе втілення полум'яної жаги Діони.
312
10. Діона — тут: Венера; троянда — посвячена їй квітка.