Ресторан на краю Всесвіту
- Автор: Адамс Дуглас Ноэль
- Серия: Путівник по Галактиці для космотуристів #2
- Год: 1996
- Язык: украинский
- Переводчик: Павло Насада
- Жанр: Космическая фантастика
Электронная книга - «Ресторан на краю Всесвіту». Краткое содержание книги:
Він підняв догори руку і засяяв усмішкою. І не просто від вуха до вуха,
— вона, здавалося, не поміщалася на обличчі.
— Дякую, леді і джентльмени! — вигукнув він. — Велике вам спасибі. Спасибі вам.
Якусь хвилю він розглядав присутніх сяючими очами.
— Леді і джентльмени, — сказав він, — Всесвіт, яким ми його знаємо, на даний момент існує уже сто сімдесят мільярдів років, а не більше ніж через півгодини він припинить своє існування. Отож, вітаємо вас усіх до одного у «Тисячі шляхів», у ресторані на краю Всесвіту!
Вправним жестом він викликав ще один шквал оплесків. Наступним жестом він утихомирив аудиторію.
— Я буду з вами весь вечір, — сказав він. — Мене звати Макс Квордлплін… (Усі це знали, бо слава про виставу розійшлася по всій Галактиці, але ведучий назвався тільки заради ще одного шквалу оплесків, на який він відповів скромною усмішкою і помахом руки.)…і я пройшов сюди одразу після ще одного Кінця Часу, я тільки-но вів вечір у барі «Великий вибух» — і мушу вам, леді і джентльмени, зізнатися, то був надзвичайний вечір — а зараз я залишатимуся з вами під час історичної події — завершення самої Історії!
Аплодисменти вибухнули і знову швиденько стихли, коли світло стало ще тьмянішим. На кожному столику самі по собі загорілися свічки, викликавши вигук подиву в кожного з присутніх, оточивши їх тисячами світляків і мільйонами тіней.
Всіх присутніх у залі охопило збудження, коли золотий купол над головами став тьмяніти, темніти і нарешті розчинився у мороці. Макс продовжував майже пошепки.
— Так от, леді і джентльмени, — видихнув він, — свічки запалено, щось потиху награє оркестр, захищений силовим полем купол над нами розчиняється і стає прозорим, відкриваючи темне важке небо, яке кидає на нас стародавнє багряне світло набубнявілих зірок, і ми з вами все ближче до казкового апокаліпсису сьогоднішнього вечора!
Навіть оркестр повністю вщух, коли ті, хто вперше побачив цю картину, він шоку затамували подих.
На них лилися потоки моторошного світла і викликали жах.
— потоки відразливого світла,
— кипучого, смертельного світла,
— світла, яке і від пекла каменя на камені не залишило б.
Всесвіт наближався до свого кінця.
Кілька нестерпно довгих секунд ресторан обертався у киплячій порожнечі, поринувши в цілковиту тишу. Потім знову заговорив Макс.
— Ті з вас, хто сподівавсь колись побачити світло в кінці тунелю, — сказав він, — дивіться — ось воно. Оркестранти знову взялися за свої інструменти.
— Леді і джентльмени, спасибі, - вигукнув Макс, — за хвилю я знову повернуся до вас, а зараз я залишаю вас на містера Рега Анігілятора з його джаз-оркестром «Катаклізм». Леді і джентльмени, привітаймо Рега та його команду!
На небі тривала зловісна буря.
З аудиторії почулися нерішучі оплески, а через хвилю за столиками відновилися звичайні розмови. Макс почав обхід столиків, кидаючи жартами, вибухаючи сміхом, одне слово, заробляючи на прожиття. Велика тварина з класу ссавців наблизилася до столика Зафода Бібльброкса. Це була товста м’ясиста істота на чотирьох ногах, схожа на корову, з великими вологими очима, з маленькими ріжками. Вона, якщо так можна сказати, улесливо усміхалася.
— Доброго вечора, — низьким голосом промовила вона і важко опустилася на задні ноги, — я — Сьогоднішня страва. Чи цікавлять вас якісь частини мого тіла? — Вона гмукнула, вигідніше всілася на задніх ногах і вмиротворено звела на них очі.
Її погляд зустрівся з широко розплющеними очима ошелешених Артура і Тріліан, вона перевела погляд на Форда Префекта. Той покірно стенув плечима, а очі Зафода Бібльброкса палали неприхованим голодом.
— Може, шматок м’яса з лопатки? — запропонувала тварина. — Тушкований у соусі з білим вином?
— Е, тобто з вашої лопатки? — пошепки вимовив нажаханий Артур.
— Звичайно, з моєї лопатки, сер, — задоволено мукнула тварина, — я пропоную тільки себе.
Зафод схопився на ноги і з виглядом знавця став обмацувати лопатки тварини.
— О, філейна частина теж дуже хороша, — промимрила тварина, — я виконувала спеціальні вправи і споживала багато зерна, — тому там дуже смачне м’ясо. — Вона задоволено гмукнула, у неї булькнуло у горлі, і вона стала ремиґати жуйку. А потім проковтнула пережоване.
— А може, вам більше до вподоби запіканка з мого м’яса? — додала вона.
— Ти маєш на увазі, що ця тварина справді хоче, щоб ми її з’їли? — пошепки запитала Тріліан у Форда.