Ресторан на краю Всесвіту

— Випити хочеш? — запропонував він. У його притупленій свідомості поволі пробивалося розуміння, що цій зустрічі давніх друзів чогось бракує, і пов’язане це щось із тим, що черевань навпроти у костюмі платинового кольору і білосніжному капелюсі навіть не спромігся видобути з себе ані «Привіт, Форде», ані «Приємно зустрітися, ми так давно не бачилися». Він взагалі залишався німим. А ще точніше, він ані поворухнувся.

— Хотблек? — озвався до нього Форд.

Важка м’язиста рука опустилася на плече і відштовхнула його вбік. Він незграбно зсунувся з стільця і підвів очі, аби переконатися, чи бачить, кому належить ця нечемна рука. А власника руки було важко не помітити, бо росту був він близько семи футів і при цьому статурою хоч куди. Тобто будовою нагадував він шкіряну софу — гладенька, лискуча шкіра, випуклі форми і туга набивка. Костюм, який розпирав його тіло, здавалося, для того тільки й пошито, аби продемонструвати, як важко впхати отакого здорованя в штани і піджак. Шкіра обличчя нагадувала шорстку апельсинову шкуринку і була кольору стиглого яблука, але на цьому й закінчувалися усі приємні риси.

— Хлопчику… — сказав здоровань таким глухим голосом, наче йому довелося непереливки, дістаючись з глибини легень.

— Чого тобі? — озвався Форд. Він знову зіп’явся на ноги і був розчарований, коли переконався, що ледь дістає здорованеві до плечей.

— Шуруй звідси, — наказав здоровань.

— Та ну? — сказав Форд і одразу ж засумнівався, чи не багато він на себе бере. — А ти хто такий?

На якусь мить той замислився над відповіддю. Він не звик, що б йому ставили такі запитання. Однак через хвилину він знайшовся на відповідь.

— Я той, хто каже, щоб ти забирався звідси, — сказав він, — перш ніж я тобі допоможу.

— Послухай, — знервовано сказав Форд — у нього замакітрилося в голові і йому хотілося присісти і спокійно обміркувати ситуацію. — Послухай, — продовжував він, — я давній приятель Хотблека, а…

Він кинув погляд на Хотблека Дезіато, який досі навіть вухом не повів.

— …а… — тягнув Форд не в змозі підібрати слово після «а».

Зате у здорованя знайшлося аж ціле речення. Він сказав:

— А я тілоохоронець містера Дезіато і я несу відповідальність за його тіло, а за твоє тіло відповідальності не несу, отож забирай його звідси, поки з ним нічого не сталося.

— Зачекайте хвилиночку, — сказав Форд.

— Ніяких хвилиночок! — загримів тілоохоронець. — Ніяких «зачекайте»!

Містер Дезіато ні з ким не розмовляє!