Ресторан на краю Всесвіту
- Автор: Адамс Дуглас Ноэль
- Серия: Путівник по Галактиці для космотуристів #2
- Год: 1996
- Язык: украинский
- Переводчик: Павло Насада
- Жанр: Космическая фантастика
Электронная книга - «Ресторан на краю Всесвіту». Краткое содержание книги:
Він ще більше понизив голос. У такій напруженій тиші не наважилася б чхнути навіть муха.
— Після цього, — продовжував він, — уже немає нічого. Порожнеча. Пустка. Забуття. Абсолютно нічого…
Його очі знову засяяли і… здається, він підморгнув.
— Нічого… крім, звичайно, десерту і чудового вибору альдебаранських вин!
Кількома акордами оркестр підкреслив його слова. Ведучий пошкодував, що оркестр не змовчав. Він, митець такого калібру, не потребував допомоги.
Він сам міг грати на почуттях аудиторії, наче на музичному інструменті. У залі полегшено засміялися. І він продовжив виступ.
— Це вперше, — підбадьорливо вигукнув він, — коли вам не треба турбуватися про похмілля, що настане вранці. Бо вже не буде ніяких ранків!
З виразом задоволення на обличчі він оглянув щасливу аудиторію, яка заходилася від сміху. Він кинув погляд на небо, де з вечора у вечір повторювалася одна і та ж історія кінця світу. Але його погляд тривав не більше секунди. Він був упевнений, що там усе відбувається як слід. Так само фахівець покладається на іншого фахівця.
— А зараз, — сказав він, велично походжаючи по сцені, - ризикуючи розвіяти чудове почуття приреченості й нікчемності життя, — я хотів би привітати деяких з наших гостей.
Він дістав з кишені картку.
— Чи присутні тут, — він підняв руку, щоб утихомирити вітальні вигуки у залі. — Чи присутні тут гості Зансельквазарського фламаріонського бридж-клубу, що поблизу сузір’я Вихрової Пустки Кварну? Озовіться, якщо ви тут.
Десь позаду почулися веселі вигуки, але він зробив вигляд, що не чує.
Він роздивлявся навколо, Намагаючись побачити їх.
— Ви з нами? — знову запитав він, щоб викликати голоснішу бурю вигуків.
Йому вдалося це, як і завжди.
— Ага, ось де вони. Гаразд, хлопці, робіть останні ставки — я не жартую. Пам’ятайте, що це дуже поважна хвиля.
Він з насолодою сприйняв сміх у залі.
— А чи з нами також, чи з нами… група другорядних божків з Асгарда?
З правого боку від нього почувся гуркіт грому. Над сценою спалахнула блискавка. Кілька дуже задоволених собою волохатих чоловіків у шоломах підняли свої келихи і привітно закивали Максові.
«Їхні кращі часи уже позаду», — подумав він.
— Обережніше з блискавками, сер, — попередив Макс.
Вони ще раз повторили свій жарт з блискавкою. Макс усміхнувся до них, міцно стуливши губи.
- І ще, — сказав він, — ще компанія Молодих Консерваторів з Сіріуса Б. Ви тут?
Компанія модно одягнутих молодих собак перестала кидатися один в одного булочками. Булочки полетіли на сцену. Собаки щось задзявкали і загавкали.
— Так, — відповів їм Макс, — але зрозумійте, що ви самі винні.
- І нарешті, - сказав Макс, вгамовуючи присутніх і набираючи поважного вигляду, — якщо я не помиляюся, сьогодні тут у нас присутня група відданих послідовників Церкви Другого Пришестя Великого Пророка Заркуона.
Їх було близько двадцяти, вони сиділи осторонь від решти присутніх, мали на собі аскетичний одяг, нервово потягували мінеральну воду і не брали участі у загальних веселощах. Вони ображено закліпали очима, коли промінь прожектора вихопив їх з напівтемряви.
— Ось де вони, — сказав Макс. — Вони зберігають терпіння. Він сказав їм, що прийде знову. Їм довелося довго чекати, отож будемо сподіватися, друзі, що він уже поспішає, адже йому залишилося тільки вісім хвилин! Послідовники Заркуона сиділи напружено. Вони з погордою сприймали, хвилі дошкульного сміху, що накочувалися на них.
Макс заспокоїв аудиторію.
— Ні, друзі, я ж бо зовсім серйозно говорю. Я не хотів нікого образити. Нам зовсім не слід насміхатися з тих, хто глибоко вірить у щось. Я гадаю, нам слід привітати аплодисментами Великого Пророка Заркуона…
Аудиторія ввічливо поплескала.
— …де б він зараз не був!
Він послав повітряний поцілунок у напрямку віруючих з насупленими обличчями і повернувся на центр сцени.
Він вхопив за спинку високого стільця і сів на нього.
— Все-таки гарно, — продовжив він свої теревені, - що сьогодні зібралося так багато людей, чи не так? Так, дуже гарно. Бо я знаю, що багато з вас час від часу знову повертаються сюди, що, на мою думку, справді дуже чудово: приходити сюди і спостерігати, як усьому настає цілковитий кінець, а потім повертатися додому, у свої епохи… і створювати сім’ї, будувати нові й кращі суспільства, вести смертоносні війни заради того, що ви вважаєте серйозними підставами… Це справді дає надію на те, що життя має майбутнє. За винятком того, звичайно, — він вказав жестом на кипучі метаморфози, які відбувалися у небі над ними, — що ми уже знаємо — майбутнього не існує…