Давня історія України (в трьох томах). Том 3: Слов’яно-Руська доба

Ранні комплекси пеньківської культури визначені на таких поселеннях, як Куня, Пархомівка, Обухів, Хитці, Голики і деяких інших, могильнику Велика Андрусівка. Вони датовані фібулами і сіроглиняним гончарним посудом черняхівського типу, а також пряжкою V ст.[142]. Крім того, із регіону пеньківської культури відомо ще вісім знахідок фібул із старих розкопок, продатованих Є. Л. Гороховським V ст.[143].

Комплекси V ст. відкрито і на пам’ятках колочинської культури, але порівняно з датованими пам’ятками празької і пеньківської культур їх дещо менше. Фібулу V ст. знайдено на поселенні Колодязний Бугор. Ранні форми ліпних посудин і фрагмент гончарної сіроглиняної кераміки представляють комплекс одного з жител на поселенні Заяр’є. Таке ж поєднання ліпної і гончарної кераміки з трилопатевим наконечником стріли гунського часу зафіксоване на поселенні Пісчане. По аналогії з предметами гунського часу V ст. може бути датована мініатюрна бронзова пряжка у вигляді розетки з могильника Смяч, а також квадратна бронзова пряжка з сусіднього поселення Целиків Бугор[144].

Таким чином, найбільш ранні празькі, пеньківські та коломийські пам’ятки з’являються в середині — другій половині V ст. Дуже важливо, що вони виникають одночасно в усіх трьох культурах на території від верхів’я Пруту на заході до Сіверського Дінця на сході. Ніяких даних про те, що одна зі згаданих культур виникає раніше, немає. Встановлено, що і культури їх попередників на цій території — київська (Улянівка, Роїще), черняхівська (Теремці, Сокіл) — доживають до першої половини V ст. Звідси випливає, що жодна з трьох названих культур (наприклад, колочинська) не могла бути основою двох інших. Усі ці ранньосередньовічні культури виникли одночасно, незалежно одна від одної, хоч і в певному історичному взаємозв’язку.

Датувати групу Дзєдзіци-Шеліги, яка на ранньому етапі характеризується наявністю винятково ліпного посуду, дуже важко. Переважна більшість датуючих знахідок із слов’янських ранньосередньовічних пам’яток цієї групи (пальчаста фібула, браслет з розширеними кінцями, шпори з загнутими до середини кінцями із Шеліг і Любеча, аварська бляшка з Хорулі, ніж з волютовидною ручкою із Челядзі та ін.) належить до VI—VII ст. і більш пізнього часу[145]. Однак тут слід врахувати, що згадані предмети датують комплекси, в яких ліпний посуд поєднується вже з одиничними посудинами, обточеними у верхній частині. Останні з’являються з VII ст. на ранньосередньовічних слов’янських поселеннях. Звідси випливає, що комплекси з винятково ліпним посудом повинні датуватись більш раннім часом, не пізніше VI ст. Вони відкриті на багатьох поселеннях, в тому числі в Дзєдзіцах[146]. А. Пожезінський визначає 20 пунктів з комплексами VI ст. в Помор’ї. І. П. Русанова на основі типології кераміки також вирізняє форми VI ст. н. е.[147]. Комплекси VI ст. вирізняє З. Гільчерувна[148]. Поряд з цим слід відзначити, що поки що ні на одній пам’ятці групи Дзєдзіци-Шеліги, на відміну від ранньосередньовічних слов’янських пам’яток України, не виявлено датовані комплекси V ст. К. Годловський вважає, що останні пам’ятки пізньоримського часу зникають у межиріччі Одри і Вісли в середині V ст. Появу ранньосередньовічних слов’янських поселень він відносить до початку VI ст.[149]. Виходячи з датування К. Годловського й А. Пожезінського, на території Польського Помор’я слов’янські ранньосередньовічні поселення з винятково ліпним посудом також з’являються в VI ст. Це стосується й групи Дзєдзіци. Але слід врахувати те, що у Північно-Західному регіоні зміна культур відбувається дещо пізніше, ніж на південному сході.