Хронiки Нарнії. Повна історія чарівного світу (збірка)
- Автор: Льюис Клайв Стейплз
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Книжковий клуб "Клуб Сімейного Дозвілля"
- ISBN: 978-617-12-7122-7
- Переводчик: Віктор Шовкун++
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Хронiки Нарнії. Повна історія чарівного світу (збірка)». Краткое содержание книги:
Одного дня двоє братів і дві сестри Певенсі потраплять у Нарнію — чарівну країну одвічної зими, населену фавнами і наядами, гномами і єдинорогами, добрими велетнями, драконами і звірятками, що вміють розмовляти… Тоді здійсниться давнє пророцтво про чотирьох людських дітей, які сядуть на трони величного Кейр-Паравелю, настане Різдво, повернеться лев Аслан, буде переможена Біла Чаклунка — а чарівні пригоди триватимуть…
— Дуже добре, — сказала Слониха. — Якщо це дерево, то треба його посадити. Ми повинні викопати яму.
Двоє кротів дуже швидко виконали цю роботу. Виникла невеличка дискусія щодо того, яким боком треба поставити його в яму, і Ендру ледве уникнув того, щоб його поставили вниз головою. Кілька тварин сказали, що його ноги — це, певно, його гілки, а тому сива пухнаста річ (вони мали на увазі його голову) має бути корінням. Але інші сказали, що його роздвоєний кінець більше вимащений у грязюку й ширше розкинутий, як має бути розкинуте коріння. Тож нарешті його посадили головою вгору. Коли вони втоптали землю, вона досягала його колін.
— Це дерево геть зів’яло, — сказав Віслюк.
— Звичайно ж, його треба полити, — погодилася Слониха. — Думаю, я можу стверджувати (вона нікого не хотіла цим образити), що для такої роботи найкраще годиться мій ніс…
— Я категорично заперечую проти такої думки, — озвався Бульдог.
Але Слониха спокійно пішла до річки, наповнила хобот водою й повернулася, щоб дати раду дядькові Ендру. Розумна тварина повторила цю процедуру кілька разів, аж поки вилила на нього не один галон води, і та стікала з його сурдута, так ніби він прийняв ванну в одязі. Зрештою від такого поливання він прийшов до тями й оговтався від непритомності. Але що то було за пробудження! Та ми мусимо покинути його й дозволити йому поміркувати над своїми негідними діяннями (якщо він був спроможний зробити щось таке розумне) і повернутися до важливіших подій.
Аґрус трюхикав із Діґорі на спині, аж поки розмови інших тварин залишилися позаду, й тепер невеличка група, що складалася з Аслана та його обраних радників, була зовсім близько. Діґорі знав, що він не може урвати урочисті збори, але в цьому не було потреби. За наказом Аслана, Слон, Круки й решта звірів відійшли. Діґорі зліз із коня й опинився віч-на-віч з Асланом. Аслан був більший, гарніший і золотавіший та грізніший, аніж він його собі уявляв. Він не смів поглянути у його великі очі.
— Будь ласка, містере Лев… Аслане… сер, — сказав Діґорі, — чи не можете ви… чи не можу я… будь ласка, чи не дасте ви мені якогось магічного фрукта з цієї країни, який би допоміг одужати моїй матері?
Він розпачливо сподівався, що Лев скаже: «Так»; він страшенно боявся, що він скаже: «Ні». Але він був збитий із пантелику, коли Лев не сказав ні так, ні інак.
— Це Хлопець, — сказав Аслан, дивлячись не на Діґорі, а на своїх радників. — Це Хлопець так зробив.
«О Боже, — подумав Діґорі, — що ж я такого зробив?»
— Сину Адама, — звернувся до нього Лев. — По моїй новій країні Нарнія гуляє зла Відьма. Розкажи цим добрим звірам, як вона сюди потрапила.
Дванадцятеро різних варіантів, які він міг би сказати, зблиснули в голові Діґорі, але в нього вистачило глузду сказати правду.
— Я привів її сюди, Аслане, — відповів він тихим голосом.
— Навіщо?
— Я хотів перекинути її з мого власного світу в її світ. Я думав, вона потрапить туди, де жила раніше.
— А як вона потрапила до твого світу, сину Адама?
— Завдяки магії.
Лев не сказав нічого, і Діґорі зрозумів, що він розповів не досить.
— Усе почалося з мого дядька, Аслане, — сказав він. — Він послав нас із нашого власного світу за допомогою магічних кілець, принаймні я мусив вибратися геть, бо він послав спочатку Поллі, а потім ми зустрілися з Відьмою в місці, яке називається Чарн. І вона приєдналася до нас…
— Ви зустрілися з Відьмою? — запитав Аслан тихим голосом, у якому відчулася погроза рику.
— Вона прокинулася, — сказав Діґорі нещасним голосом. А тоді, побілівши, провадив: — Тобто я її розбудив. Бо я хотів довідатися, що буде, якщо я вдарю по дзвону. Поллі не хотіла цього. Це не її провина. Я боровся з нею. Я знаю, мені не треба було так робити. Думаю, я був трохи заморочений написом під дзвоном.
— Справді? — запитав Аслан, досі говорячи глибоким і тихим голосом.
— Ні, — сказав Діґорі. — Тепер я бачу, той текст тут ні до чого. Я лише вдавав, ніби він мене зацікавив.
Запала тривала пауза. І Діґорі не переставав думати: «Я все зіпсував. Тепер я не маю шансу одержати якісь ліки для матері».
Коли Лев знову заговорив, він звертався не до Діґорі.
— Ви бачите, друзі, — сказав він, — що перш ніж новому чистому світу, який я вам подарував, виповнилося сім годин, сила зла вже проникла в нього; її розбудив і приніс сюди цей син Адама. — Звірі, і навіть Аґрус, усі обернули свої погляди на Діґорі, аж поки йому захотілося провалитись крізь землю. — Але не засмучуйтеся, — сказав Аслан, усе ще звертаючись до звірів. — Це зло неминуче принесе зло, але воно ще далеко, і я подбаю, щоб найгірше зло впало на мене. А поки що встановімо такий порядок, щоб протягом багатьох сотень років це була весела країна у веселому світі. А що Адамова раса натворила тут шкоди, то Адамова раса допоможе нам залагодити її. Підійдіть-но ближче, ви двоє.