Хронiки Нарнії. Повна історія чарівного світу (збірка)

— Я запитав тебе, чи ти готовий, — наполягав Лев.

— Так, — відповів Діґорі. Удруге в нього виникла дика думка сказати: «Я спробую допомогти вам, якщо ви пообіцяєте допомогти моїй матері», — але він вчасно зрозумів, що Лев не з тих осіб, із якими можна торгуватися. Та коли він сказав: «Так», то подумав про свою матір і подумав про ті великі надії, які він мав, подумав і про те, як вони поступово вмирали, і в його горлі утворився клубок, а в очах виступили сльози, і він випалив: — Але благаю вас, благаю, чи не можете ви дати мені засіб, який врятує мою матір?

Доти він дивився на великі лапи Лева й величезні пазури на них; тепер, у своєму розпачі, подивився на його обличчя. Те, що він побачив, здивувало його більше, аніж що завгодно в його житті. Бо брунатно-руде обличчя нахилилося до його власного обличчя й (о чудо з чудес!) в очах Лева стояли великі осяйні сльози. Вони були такі великі й блискучі порівняно зі сльозами Діґорі, що йому здалося, ніби Лев відчуває більший жаль до його матері, ніж він сам.

— Сину мій, сину мій! — сказав Аслан. — Я знаю, що в тебе велике горе. Лише ти і я знаємо про це в цьому світі. Будьмо добрі один до одного. Але я ж повинен подумати про сотні років у житті Нарнії. Відьма, яку ти привів у цей світ, знову прийде до Нарнії. Але вона ще не з’явилася. Я хочу посадити в Нарнії дерево, до якого вона не посміє наблизитися, і це дерево захищатиме Нарнію від неї протягом багатьох років. Тож ця країна матиме тривалий світлий ранок, перш ніж будь-які хмари затулять сонце. Ти повинен дати мені зернину, з якої виросте це дерево.

— Гаразд, сер, — сказав Діґорі.

Він не знав, як це зробити, але був тепер цілком переконаний, що знайде таку можливість. Лев набрав повні груди повітря, ще нижче опустив голову й нагородив його лев’ячим поцілунком. І Діґорі відразу відчув, що нова сила й мужність прийшли до нього.

— Дорогий сину, — мовив Аслан. — Я скажу тобі, що ти повинен зробити. Обернися, подивися на захід і скажи мені, що ти бачиш?

— Я бачу височенні гори, Аслане, — сказав Діґорі. — Я бачу, як ця річка спадає зі скель та утворює водоспад. А за скелями я бачу високі зелені пагорби, вкриті лісами. А за цими пагорбами височіють інші, що здаються майже чорними. А ще далі стоять високі гори зі сніжними вершинами, що громадяться одна над одною, наче Альпи. А за ними вже немає нічого, крім неба.

— Ти добре бачиш, — сказав Лев. — Країна Нарнія закінчується там, де падає водоспад, й коли ти вийдеш на вершини скель, ти покинеш Нарнію й опинишся на Дикому Заході. Ти повинен пройти крізь ті гори, поки натрапиш на зелену долину з голубим озером у ній, оточену засніженими вершинами гір. У кінці озера є крутий зелений пагорб. На вершині того пагорба росте сад. У центрі саду стоїть дерево. Зірви яблуко з того дерева й принеси мені.

— Гаразд, сер, — знову погодився Діґорі.