Хронiки Нарнії. Повна історія чарівного світу (збірка)
- Автор: Льюис Клайв Стейплз
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Книжковий клуб "Клуб Сімейного Дозвілля"
- ISBN: 978-617-12-7122-7
- Переводчик: Віктор Шовкун++
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Хронiки Нарнії. Повна історія чарівного світу (збірка)». Краткое содержание книги:
Одного дня двоє братів і дві сестри Певенсі потраплять у Нарнію — чарівну країну одвічної зими, населену фавнами і наядами, гномами і єдинорогами, добрими велетнями, драконами і звірятками, що вміють розмовляти… Тоді здійсниться давнє пророцтво про чотирьох людських дітей, які сядуть на трони величного Кейр-Паравелю, настане Різдво, повернеться лев Аслан, буде переможена Біла Чаклунка — а чарівні пригоди триватимуть…
Хоч він спробував. Коли Бульдог заговорив до нього (щоправда, йому здалося, він роззявив пащу й загарчав на нього), він простяг тремтячу руку й видихнув:
— Любий песику, не кусай старого бідолашного чоловіка.
Але звірі не могли його зрозуміти краще, аніж він розумів їх. Вони не чули слів, а лише невиразний шиплячий шум. Можливо, й добре, що вони не могли його зрозуміти, бо жоден собака, якого я будь-коли знав, а менш за все собака з Нарнії, наділений даром мови, не любить, щоб його називали «любим песиком», так само як нікому не сподобалося б, якби його назвали «маленьким чоловічком».
Тоді дядько Ендру упав і знепритомнів, як мертвий.
— Он воно що, — сказав Дикий Кабан. — Це лише дерево. Так я й думав. (Не забувайте, вони ніколи не бачили, щоб живе створіння втрачало тяму чи навіть падало.)
Бульдог, який обнюхав дядька Ендру з голови до ніг, підняв голову й сказав:
— Це тварина. Безперечно, тварина. І, мабуть, вона тієї самої породи, що й троє інших.
— Мені так не здається, — сказав один із ведмедів. — Тварина не може отак упасти й перевернутися. Ми тварини, і ми не падаємо. Ми стоїмо на ногах. Ось так.
Він піднявся на задні лапи, ступив крок назад, перечепився через низьку гілку й упав на спину.
— Третій жарт, третій жарт, третій жарт! — вигукнула Галка у великому збудженні.
— Я все-таки думаю, що це дерево, — сказав Дикий Кабан.
— Якщо це дерево, — сказав інший Ведмідь, — то на ньому має бути гніздо бджіл.
— Я впевнений, це не дерево, — мовив Борсук. — Мені здалося, це створіння спробувало заговорити, перш ніж звалилося з ніг.
— То був лише вітер у його гіллі, — сказав Дикий Кабан.
— Ти, звичайно, не хочеш сказати, — мовила Галка, звертаючись до Борсука, — що ти вважаєш його твариною, яка вміє розмовляти? Вона не промовила жодного слова.
— А проте, — сказав Слон (то була Слониха, звичайно; її чоловіка, як ви пам’ятаєте, Аслан покликав до себе), — а проте це може бути тварина певного виду. Хіба біла грудка на краю не може бути обличчям? І ці дірки хіба не можуть бути очима й ротом? Носа в нього немає, звісно. Та не можна керуватись такими вузькими уявленнями. Дуже мало з нас мають те, що можна назвати носом.
Вона витягла хобот на повну довжину зі зрозумілою гордістю.
— Я категорично заперечую проти цього зауваження, — сказав Бульдог.
— Слониха має цілковиту слушність, — заявив Тапір.
— А я ось що вам скажу, — весело промовив Віслюк. — Можливо, це тварина, яка не вміє розмовляти, але думає, що вміє.
— Чи можна її поставити на ноги? — замислено промовила Слониха.
Вона обережно підняла розм’якле тіло дядька Ендру хоботом і поставила його вертикально на один кінець. На жаль, вона поставила його головою вниз, і дві монети по півсоверена, три по півкрони й одна — шість пенсів повипадали з його кишені. Але результату не було. Дядько Ендру звалився знову.
— Ви бачите? — сказало кілька голосів. — Ніяка це не тварина. Вона нежива.
— А я кажу вам, це тварина, — заперечив Бульдог. — Самі понюхайте.
— Понюхати — ще не все, — сказала Слониха.
— Ну, якщо чоловік не може довіряти своєму носу, то чому він може довіряти? — засумнівався Бульдог.
— Можливо, своєму мозку, — лагідно відповіла Слониха.
— Я категорично не згоден із таким зауваженням, — заперечив Бульдог.
— Нам усе-таки треба щось із цим робити, — сказала Слониха. — Бо це може бути Зло і тоді його треба показати Аслану. Що думає більшість? Це тварина чи дерево якоїсь породи?
— Дерево! Дерево! — закричало з десяток голосів.