Хронiки Нарнії. Повна історія чарівного світу (збірка)

— Тобі сподобалося, Крилатий? — запитав Аслан.

— Мені було дуже добре, Аслане, — відповів Кінь.

— Ти віднесеш на своїй спині сина Адама до гірської долини, про яку я щойно говорив?

— Як? Тепер? Відразу? — запитав Аґрус, або Крилатий, як ми мусимо тепер його називати. — Ура! Ходи сюди, малий, я возив таких істот, як ти, у себе на спині. Це було давно, давно. Коли були зелені поля. І цукор.

— Про що ці дві дочки Єви шепочуться? — запитав Аслан, дуже несподівано обернувшись до Поллі та дружини власника кеба, які й справді хотіли подружитися.

— Якщо ваша ласка, сер, — сказала цариця Елен (бо саме царицею була тепер дружина власника кеба), — я думаю, дівчинка теж хотіла б вирушити в подорож, якщо це нікому не завдасть клопоту.

— Що скаже Крилатий? — запитав Лев.

— О, я можу взяти собі на спину двох, адже вони ще малі, — сказав Летючий Кінь. — Але сподіваюся, Слон не захоче також покататися на мені.

Слон такого бажання не мав, і новий цар Нарнії допоміг двом дітям вилізти на Коня: тобто він доволі грубо підштовхнув Діґорі й посадив Поллі на спину Крилатого так акуратно й обережно, ніби вона була виготовлена з порцеляни й могла розбитися на черепки.

— Вони вже на тобі, Аґрусе, чи Крилатий, як тебе тепер називають. Це буде дивна подорож. Не лети надто високо, — порадив Аслан. — Не намагайся перелетіти через вершини високих гір, які покриті снігом. Дивись униз на долини, на ділянки зелені й намагайся летіти над ними. Вони завжди вкажуть тобі дорогу. А тепер лети, з моїм благословенням.

— О Крилатий, — сказав Діґорі, нахиляючись уперед і поплескуючи по гладенькій шиї Коня. — Це буде цікаво. Тримайся за мене міцно, Поллі.

У наступну мить земля під ними провалилася вниз і закружляла, коли Крилатий, як величезний голуб, зробив одне або два кола, перш ніж податися в далеку подорож на захід. Дивлячись униз, Поллі майже не бачила царя та цариці, й навіть сам Аслан перетворився на світлу жовту пляму на зеленій траві. Незабаром вітер повіяв їм в обличчя і крила Крилатого стали рівномірно підніматися й опускатися.

Уся барвиста Нарнія зі своїми лугами, скелями, вересом і деревами різних видів лежала, розкинувшись під ними, а річка петляла по ній, наче стрічка зі ртуті. Вони вже могли дивитися через вершини низьких пагорбів, які лежали на півночі з їхнього правого боку. Поза тими пагорбами простягалася велика територія, поросла вересом, що повільно піднімалася до самого обрію. Ліворуч від них гори були набагато вищі, але подекуди виднілися прогалини між ними, де між сосновими лісами, що стояли на крутих схилах, проглядали клапті південних земель, що лежали за ними й здавалися синіми та далекими.

— Мабуть, саме там лежить Древляндія, — припустила Поллі.