Теплі історії про кохання
- Автор: Алексеєнко Анастасія, Безверхній Дмитро
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Брайт Стар Паблішинг
- ISBN: 978-966-2665-33-8
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Теплі історії про кохання». Краткое содержание книги:
ISBN 978-966-2665-33-8
© Брайт Стар Паблішинг, 2015
«Щасливців» у залі очікування було незліченно багато. Педанти вже встигли подіставати свої електробритви і, щоби хоч якусь користь витягнути зі змарнованого часу, ідеально пуцували свої й так гладенькі щоки. Інтелектуали миролюбно поринули в читання газет і книжок. Хтось просто підпер голову руками, хтось поклав її собі на ноги. Стрес завжди породжує втому, і більшість намагалася хоча б зімітувати сон, аби прокинутися з усмішкою й відразу всісти до «свого» літака.
Він би щиро тішився такій погоді вдома. Сидіти біля вікна, з нею, сьорбати гаряче какао. Уявив собі цю ніжну картину й одразу скривився, бо щойно обпік язик уявним напоєм. Какао — це їхня пристрасть. У свої двадцять шість він досі купує для неї «Несквік». Іноді продавчині запитально дивляться на нього, ніби щось підозрюючи. Тоді він миттєво виправдовується, кажучи, що це для дітей. Еге ж, для дітей...
Він знову рвучко поглянув на табло: «Затримується».
13 лютого
Переддень Святого Валентина
За 463 км від нього
Тернопіль
Вона сиділа на підвіконні в їхній свіжовідремонтованій квартирі та з трепетом і неспокоєм пила волошковий чай. Її не заспокоював навіть ведмедик, якого він подарував їй. А він завжди казав: «Михасько заспокоїть твій смуток, якби раптом мені не вдалося бути поруч, але я завжди буду», — він не міг їй збрехати. Він завжди чесний із нею, виконує обіцянки. А сьогодні... ситуація незалежна від нього.
Велюровий блакитний капець із маленьким синім бантиком злетів з її крихітної ніжки й упав додолу, наче хотів принести себе в жертву, щоби хоч якось зарадити. Вона легко повернула його назад і продовжувала мандрувати думками.
Ця дата важлива для них обох. Це просто традиція. Щоранку він будить її сніданком. Вона, взагалі, не любить, аби її будили, але так, як робить це він... Після зустрічі з ним вона почала обожнювати ранки, хоча все одно воліє поспати якомога довше. Його усмішка й науковий ступінь. Його дитяча радість і зрілий інтелект. Йому просто неможливо відмовити, і вона з насолодою дарує йому свої сонні ранки.
За вікном темно, наче на дні глибокого колодязя. До їхнього ранку залишається менше дев’яти годин.
13 лютого
Переддень Святого Валентина
За 463 км від неї Аеропорт
ім. Іоанна Павла II
Краків
До півночі залишилося менше години. Він уже давно мав бути у Львові. Сидіти в теплому середньовічному вагоні, просуватися до Тернополя й слухати, як дзвенять ложки сусідів, що розчиняють цукор у темній речовині, яку називають чаєм. Коли вони їдуть разом, він завжди віддає свій цукор їй, лагідно промовляючи «моя солодка дівчинка», хоча сам може їсти цукерки кілограмами.
Він знову написав їй есемес: «Бог обов’язково створить для нас диво, тому лягай, бо розбуджу зранку;) Люблю Тебе!»
Механічно зиркнув на табло — «Затримується». Перевів погляд на обручку, лагідно покрутив її на пальці. Це заспокоїло, а звіт про доставку есемески примножив його надію. Якщо сильно вірити, то все обов’язково здійсниться!
Ніби хтось пальцем здмухнув дрібку пороху з плеча, і оте «Затримується» змінилося на «Посадка» в той момент, коли він повернув голову.
Те, що почало діятись у наступні хвилини, можна порівняти лишень із утечею школярів з уроків. Прекрасні були часи, особливо коли хтось один не втік і наступний ранок починався з учительського маніфесту.
Бритви, книжки, надувні подушки — усе миттєво кудись зникло. З’явилися святковий ажіотаж і радість.
Він знову написав їй есемеску, загадково всміхаючись: «Накриваю тебе коциком», — і ні слова про те, що він уже в літаку.
13 лютого
Переддень Святого Валентина
За 463 км від нього
Тернопіль
Все ще сидячи на підвіконні, вона міцніше закуталась у плед і згадала, як допомагала йому збиратися на його першу наукову конференцію. Тоді теж була зима, і вона аж ніяк не бажала проводжати його з дому. А зараз хочеться, щоби він якнайшвидше приїхав і, взагалі, більше його нікуди не відпускати!
Вона зробила диктаторський вираз обличчя й підморгнула ведмедику. Якби пухнастик казав ще щось, окрім «я тебе люблю», то це було б переконливе: «Слово жінки — закон», — і тоді б він теж мав підморгнути.