Теплі історії про кохання
- Автор: Алексеєнко Анастасія, Безверхній Дмитро
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Брайт Стар Паблішинг
- ISBN: 978-966-2665-33-8
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Теплі історії про кохання». Краткое содержание книги:
ISBN 978-966-2665-33-8
© Брайт Стар Паблішинг, 2015
— Мамо, Ігор. — Оксана зробила паузу, обдумуючи, як краще сформулювати фразу.
Однак екс-чоловік випередив її.
— Ваш майбутній зять. Дуже приємно, — сказав, усміхаючись до тещі.
— Мамо, Ігор зробив мені пропозицію, і я погодилась.
— Ну, знаєте, не сім’я, а божевільня. Я більше в цьому участі не братиму, — задихаючись від обурення, промовила Оксанчина мати й вийшла з квартири.
А Ігор з Оксаною так і залишилися стояти одне навпроти одного. Обоє безмежно щасливі та закохані. Хтозна, скільки б вони так простояли, коли б не запитання малої Іринки:
— Ну, то як?.. Ви тепер одружитесь, і в мене нарешті з’явиться братик?
Тетяна Лемешко. Чи відають про це зорі?
Гойна серпнева ніч. Вітерець спотиха несе дрімливу хвилю Дніпром. Стрімка течія перейма й кидає її у вир правічної ріки.
Неждано з-за очерету вигулькнули два човники — небесний і річковий. Хвиля, не сягнувши надхмарного, перечепилася об просмолений бік дніпрового човенця.
— Хлюп, хлюп, — схлипнула.
— Хлюп, хлюп, — подаленіло водою, наполохало розмарену тишу.
Човник, наче колиска, загойдався на баскій хвилі. Прозорі крапелини рясним дощем окропили двох закоханих, які причаїлися на дні човна. Розпашілі тіла здригнулися. Вона розплющила очі й млосно зойкнула.
Над залюбленими поставало тонке мереживо нічного неба, зіткане з міріадів космічних світлячків, що невідчепно стежили за ними. А пройда місяць ще й намагався зазирнути їм прямісінько у вічі.
— Ми тут не самі... — зашарівшись, прошепотіла вона.
Але коханий так пристрасно зціловував крапелини з її грудей, що юнка покірно заплющила очі.
І вже не стало двох сердець — з’єдналися й жахтять доз рним полум’ям. За стуленими повіками немає свідків. Лише рай небесний, у якому вільно зривати солодкий плід земного кохання.
«А чи відають про це зорі?» — ще встигла подумати вона, пізнаючи той медвяний плід. Човник прискорено загойдався. Місяць лукаво прижмурився. Крізь густе мрево вій юнка вгледіла, як схитнулося небо, зоряне мереживо спало з нього й лоскітливо прикрило їх.
Закохані розчинилися в нескінченності, і лише надзоряний лет окрилених коханням душ іще нагадував про їхнє земне існування.
— Хлюп, хлюп, — бентежилася хвиля.
Святослав Чернiй. Чотириста шістдесят три кілометри
Колись вона святкувала цей день із подругою. Сиділи на дивані, їли морозиво, провадили дівочі розмови й дивилися романтичні комедії. Він святкував цей день із друзями. Крізь призму іронії хлопці дарували один одному кульки у формі серця, піджартовували один над одним, відкорковували вино й поринали в філософічну автономію.
Несподівано, але так бажано він і вона з’явились у житті одне одного. Відтоді вони завжди проводять цей день лише удвох, лише разом. Він будить її сніданком. Тим часом ванна грайливо наповнюється пінистими бульбашками, а пелюстки троянд пір’ям лягають на воду. Хлопець і дівчина розділяють трапезу, а потім він на руках заносить її до купальні... Поки його леді чепуриться, оперативно встигає придбати двадцять три червоні троянди, які для нього кожного дня Святого Валентина завбачливо готує продавець квітів. Уже кілька років купує саме двадцять три. Це їхнє особливе число, про яке знають лише він, вона і продавець квітів, який щорічно по-змовницьки підморгує.
Обідня пора насолоджується тим, як він читає для неї уривки «Різдвяної пісні в прозі» Діккенса. Її голова лежить у нього на колінах, а їхні душі обіймаються. Пізніше вони дістають альбоми з фотографіями й укотре проживають усе від початку. Так чудово, коли хочеться залишити все так, як є. Вечір спостерігає, як вони разом готують вечерю, кокетують, обмінюються подарунками й моляться.
Так було кожного року, відколи вони одружилися. А цьогоріч...
13 лютого
Переддень Святого Валентина
За 463 км від неї
Аеропорт ім. Іоанна Павла II
Краків
Він сидів у кріслі, нервово стискаючи телефон і раз по раз кидав поглядом на табло. Лінійка його рейсу постійно підбурювала до протесту. Наче язика, показувала напис: «Затримується».
Такої аномальної зими не пам’ятають навіть найстаріші європейці. Автобани нагадують гру в тетріс, де роль кубиків виконують автівки, які щільно заповнили площину дороги. Повітряний простір вирує негодою, яка все рівно подає надію. Мусить же буря нарешті вщухнути.