Вибрані твори. Том III
- Автор: Шоу Бернард
- Год: 2010
- Язык: украинский
- ISBN: 978-966-96882-4-8
- Переводчик: за ред. Владислава Носенка
- Жанр: Другая драматургия
Электронная книга - «Вибрані твори. Том III». Краткое содержание книги:
Казенс. Але не Армія Спасіння. Це пристановище бідарів.
Андершафт. То більше підстав купити її.
Казенс. Певне, що ви не знаєте, як Армію опікують бідні.
Андершафт. О, я знаю! Бона вириває в них зуби. Цього для мене, як для ділової людини... цілком досить.
Казенс. Дурниці! Через Армію вони стають тверезі.
Андершафт. Я надаю перевагу тверезим робітникам. Вони дають більше прибутку.
Казенс. Чесні...
Андершафт. Чесні робітники виходять дешевші за інших.
Казенс. Прив’язані до дому...
Андершафт. То краще. Вони підуть на що завгодно, легше, ніж перемінити місце.
Казенс. Щасливі...
Андершафт. Неоцінна Гарантія проти революції.
Казенс. Вона відучує їх від егоїзму.
Андершафт. Навчає їх бути байдужими до їх власницьких інтересів, а це мені якраз підходить.
Казенс. Скеровує їхні думки до неба.
Андершафт (устає). А не до професійних спілок і соціалізму. Чудово!
Казенс (обурений). Справді, ви невиліковний старий шахрай.
Андершафт (указуючи на Пітера Шерлі, що якраз вийшов із будинку й понуро блукає по подвір’ї). Ось чесна людина!
Шерлі. Так. І чого я цим досяг? (Він говорить із гіркотою, підходить і сідає на лаві в кутку під повіткою). Сноббі Прайс з єлейносяйним обличчям і Дженні Гілл з тамбурином, що повний мідних монет, виходять із дому й прямують до барабана, на якому Дженні починає рахувати гроші.
Андершафт (відповідаючи Шерлі). О, ваші хазяї свого часу, напевно, чимало користувалися з цього! (Він сідає на стіл і ставить одну ногу на лаву. Казенс, приголомшений, сідає на цій самій лаві ближче до будинку. Барбара виходить із будинку на середину подвір’я. Вона збуджена й трохи втомлена).
Барбара. У нас допіру були блискучі пробні збори біля другого входу в Крилс-Лейн. Я ніколи ще не бачила, щоб люди були так зворушені, як у час вашої сповіді, м-ре Прайс.
Прайс. Я ладен радіти з того, що грішив раніше, коли б вірив, що це допоможе іншим стати на путь істинний.
Барбара. О, це допоможе, Сноббі. Скільки, Дженні?
Дженні. Чотири шилінги десять пенсів, майоре.
Барбара. О, Сноббі, коли б ви завдали ще один удар вашій бідній матері, ми зібрали б повних п’ять шилінгів!
Прайс. Коли б вона чула ваші слова, міс, вона, напевно, пошкодувала б, що я цього не зробив. Але я задоволений. О, яка щаслива буде вона, коли довідається про моє навернення.
Андершафт. Чи не додати мені тих двох пенсів, що їх не вистачає, Барбаро? Пожертва мільйонера, га? (Витягає два пенси з кишені).
Барбара. Як ви заробили ці гроші?
Андершафт. Як звичайно. Продаючи гармати, міноносці, підводні човни й нові патентовані ручні гранати.
Барбара. Покладіть їх назад до кишені. Ви не можете купити тут порятунку за два пенси. Ви повинні заслужити його.
Андершафт. Значить, двох пенсів замало. Я можу витратити більше, якщо хочеш.
Барбара. Якщо ви дасте два мільйони мільйонів, то й цих мільйонів не буде досить. Ваші руки закривавлені нечистою кров’ю, і ніщо, окрім праведної крови, не зможе їх очистити. Гроші марні. Заберіть їх! (Звертається до Казенса). Доллі, ви повинні написати для мене ще один лист до газети. (Він робить незадоволене обличчя). Так, я знаю, що ви цього не любите, але це треба зробити. Цієї зими ми засуджені на голод, усі безробітні! Генерал каже, що ми змушені будемо зачинити притулок, якщо не зберемо більше грошей. На зборах я мушу вимагати пожертви, аж мені соромно стає. Чи не так, Сноббі?
Прайс. Дуже приємно бачити, як ви це робите. Спосіб, що ним ви збільшили суму з трьох шилінгів шести пенсів до чотирьох шилінгів десяти пенсів, примушуючи їх прибавляти по пенсові після кожної строфи цього гімну, був просто надзвичайний. Жодний продавець з аукціону в Майл-Енд-Вест не міг би вам дорівняти.
Барбара. Так, але я хотіла б, щоб ми могли обійтися без цього. Останнього часу мені більш доводиться думати про збір грошей, аніж про порятунок душ. І що нам дають ці зібрані мідяки? Нам потрібні тисячі, десятки, сотні тисяч. Я хочу навертати людей, а не просити милостиню для армії в такий спосіб, що, якби це було для мене самої, я воліла б умерти.
Андершафт(з глибокою іронією). Щира самовідданість здатна на все, моя люба!
Барбара (не помічаючи його іронії, прямує до барабана, щоб узяти гроші й покласти їх до сумки, що вона носить при собі) Так, хіба це неправда? (Андершафт насмішкувато дивиться на Казенса).
Казенс (у бік Андершафта). Мефістофель! Макіавеллі!
Барбара (зі сльозами на очах, зав’язуючи сумку й поклавши її в кишеню). Як нам годувати їх? Я не можу говорити людям про релігію, коли я бачу в їхніх очах фізичний голод. (Близька до відчаю). Це жах!
Дженні (підбігаючи до неї). Майоре, дорога!..
Барбара (піднесшися душею). Ні, не втішай мене! Все буде гаразд. Ми дістанемо грошей!
Андершафт. Як?
Дженні. Молячися, певне. Місіс Бейнз каже, що молилася про це минулої ночі. А її молитва ніколи не була марна. (Іде до воріт і визирає на вулицю).
Барбара (витерши сльози й опанувавши себе). Доречі, тату, місіс Бейнз прийшла сюди, щоб іти з нами на наші великі збори сьогодні надвечір. І вона чомусь дуже хоче зустрітися з вами. Мабуть, вона намагатиметься навернути вас.
Андершафт. Я буду захоплений, люба!
Дженні (біля воріт, дуже схвильована). Майоре, майоре, цей чоловік повернувся!
Барбара. Який чоловік?
Дженні. Той, що мене вдарив. О, я сподіваюся, він вертається, щоб приєднатися до нас.
Білл Вокер у вкритій снігом куртці ввіходить у двір. Руки його застромлені в кишені; голова низько похилена, як у картяра, що програвся. Він зупиняється між Барбарою й барабаном.
Барбара. Добридень, Білле. Вже повернулися?
Білл (буркотливо). Ви не припиняли балаканини з того часу, як я пішов?
Барбара. Так, майже що так. Ну що ж, чи відплатив вам Тоджер за удар, що ви його завдали бідній Дженні?
Білл. Ні, не відплатив.
Барбара. Мені здавалося, що ваша куртка в снігу.
Білл. Так, вона вкрита снігом. Ви хочете знати, звідки цей сніг, чи не так?
Барбара. Так.
Білл. Ну, що ж, ним укрита земля в Паркінзес Корнер у Кенінг-Таун. І сліди його лишилися в мене на плечах, як бачите.
Барбара. Шкода, що ви не маєте таких слідів на колінах, Білл, це було б для вас дуже корисно.
Білл (понуро з безрадісним гумором). О, ні, я зробив послугу колінам іншої людини! Він стояв коліньми на моїй голові, ось як це було.
Дженні. Хто стояв коліньми на вашій голові?