Вибрані твори. Том III

Дженні (підбігаючи до місіс Бейнз і обіймаючи її). О дорога, як прекрасно, як чудово це все!

Казенс (іронічно). Скористуємося з цього незвичайного моменту. Рушаймо зараз же на збори. Пробачте мені, я зараз повернуся. (Кидається в будинок. Дженні знімає свій тамбурин з барабана).

Місіс Бейнз. Містере Андершафт, чи бачили ви, щоб тисячна юрба впала навколішки, молячись й пройнята одним поривом? Ходімо з нами на збори. Барбара скаже їм, що Армію врятовано, і врятовано завдяки вам!

Казенс (швидко вертаючись з будинку з прапором і тромбоном, стає між місіс Бейнз і Андершафтом). Ви будете нести прапор першу частину дороги, місіс Бейнз (подає їй прапор). Містер Андершафт чудово грає на тромбоні; він надасть олімпійської величности Вест-Гемівському маршові Армії Спасіння. (Тихо до Андершата, нав’язуючи йому тромбон). Сурміть, Макіавеллі, сурміть!

Андершафт (бере тромбон, тихо до Казенса). Сурма Сіону. (Казенс кидається до барабана й надягає на шию ремінь від нього. Андершафт голосно). Я зроблю все, що можу. Я міг би виконати басову партію, коли б знав мелодію.

Казенс. Це весільний хор із одної з опер Доніцетті. Але ми змінили його. Ми тут усе змінюємо на краще, включаючи й Боджера. Пам’ятаєте цей хор: Immenso giubilo — immenso giubilo! (Б’є в барабан). Рам, там, ті, там, там, там.

Барбара. Доллі, ви розбиваєте моє серце!

Казенс. Що важить тут одне зайве розбите серце? До нас зійшов Діоніс у подобі Андершафта. Я в надпориві!

Місіс Бейнз. Ходімо, Барбаро; мій дорогий майор повинен нести прапор разом зі мною.

Дженні. Так, так, дорогий майоре!

Казенс вихоплює тамбурин у Дженні й мовчки простягає його Барбарі.

Барбара (виходить наперед; здригаючись, відхиляє тамбурин; тоді Казенс недбало кидає тамбурин назад Дженні й прямує до воріт). Я не можу піти.

Дженні. Не підете?

Місіс Бейнз (зі сльозами на очах). Барбаро, ви думаєте, що я не маю рації, беручи ці гроші?

Барбара (поривчасто підходить до неї й цілує її). Ні, ні, допоможи вам Бог, дорога, ви повинні взяти їх; ви рятуєте Армію. Ідіть, і нехай ваші збори будуть надзвичайно вдалі.

Дженні. А ви не підете?

Барбара. Ні. (Відстібає брошку, яка має форму літери S, що нею був застібнутий її комір).

Місіс Бейнз. Барбаро, що ви робите?

Дженні. Чому ви скидаєте наш значок? Не може цього бути, щоб ви збиралися нас покинути, майоре! Барбара (спокійно). Тату, підійдіть сюди!

Андершафт (підходячи до неї). Моя дорога... (Бачачи, що вона збирається приколоти значок до його коміра, він до деякої міри тривожно відходить до повітки).

Барбара (йдучи за ним). Не бійтеся. (Вона приколює значок і підходить до столу, вказуючи іншим на нього). Ось це небагато за п’ять тисяч фунтів, чи не так?

Місіс Бейнз. Барбаро, якщо ви не підете, щоб молитися разом з нами, обіцяйте мені, що ви будете молитися за нас.

Барбара. Я не можу тепер молитися. Можливо, що я вже ніколи не молитимуся.

Місіс Бейнз. Барбаро!

Дженні. Майоре!

Барбара (не тямлячись). Я не можу більше цього терпіти. Ідіть швидше!

Казенс (кличе всіх з вулиці). Ходімо! Грайте! (Вибиває такт на барабані, і загін починає марш, що його звуки стихають у міру того як процесія швидко віддаляється).

Місіс Бейнз. Я повинна йти, дорога. Ви перевтомлені. Завтра ви очумаєтесь. Ми ніколи з вами не розлучимося. Ну, Дженні, виходьте з нашим старим прапором «Вогонь і кров». (Вона виходить із воріт, несучи прапор).

Дженні. Хвала Богові! Алілуя! (Маршує, розмахуючи тамбурином).

Андершафт (до Казенса, проходячи повз нього й по-пускаючи ремінь від тромбона). «Мої дукати й моя дочка»!

Казенс (ідучи за ним). Гроші й порох!

Барбара. Алкоголь і вбивство! О, Боже, навіщо ти мене покинув? (Сідає на лаву, затуляючи обличчя руками. Звуки маршу стихають здаля. Білл Вокер підкрадається до неї).

Білл (ущипливо). За яку ціну ви тепер продаєте спасіння?

Шерлі. Не бий її, коли вона й без того розбита.

Білл. Вона так зробила зо мною. Чому ж мені не відплатити їй хоч трохи?

Барбара (підводячи голову). Я не брала ваших грошей, Білле.

Вона йде через подвір’я в напрямку воріт і повертається спиною до обох чоловіків, щоб сховати від них своє обличчя.

Білл (глузливо їй услід). Ну, бо вам цих грошей було замало! (Повертається до барабана й помічає, що монета зникла). Гей, якщо ви їх не взяли, то це зробив хтось інший. Куди вона зникла? Хай мене Бог поб’є, якщо Дженні Гілл не забрала її нарешті.

Роммі (кричить йому з верхнього поверху). Брешеш, брудний негіднику! Сноббі Прайс поцупив їх з барабана, коли брав свою шапку. Я була тут нагорі ввесь час і бачила, як він це зробив.

Білл. Що? Вкрав мої гроші? Чому ж ти не крикнула йому, що він злодій, дурна бабо!

Роммі. Щоб відплатити тобі за те, що ти вдарив мене по обличчі. Це тобі коштувало один фунт (зловтішно тріумфуючи). Я відплатила тобі! Я з тобою розрахувалася! Ти за це заплатив! (Білл хапає кухлик Шерлі й кидає його в неї. Вона зачиняє двері й зникає. Кухлик ударяється в двері й, падаючи, розбивається на друзки).

Білл (хихотить). Скажіть, старий, о котрій годині сьогодні вранці навернули того, кого вони звуть Сноббі Прайс?

Барбара (повертаючись до нього, спокійніше, незмінно лагідно). Це було близько пів на дванадцяту, а за п’ятнадцять хвилин він украв ваші гроші Я знаю. Ну що ж, вам тяжко втратити ці гроші, я пришлю їх вам.

Білл (його голос і вираз обличчя помітно м’якшають). Я не взяв би їх, навіть якби вмирав з голоду. Мене не можна купити.

Шерлі. Справді? Ти продав би себе дияволові за кварту пива. Тільки немає такого чорта, що запропонував би тобі це.

Білл (не соромлячися). Так, я зробив би це, товаришу, й часто робив це з охотою. Але вона мене не купить. (Підходить до Барбари). Вам потрібна була моя душа, чи не так? Але ви її не здобули.

Барбара. Я майже здобула її, Білле. Але ми вернули її вам назад за десять тисяч фунтів.

Шерлі. І дорого заплатили!

Барбара. Ні, Пітере, вона була дорожча за гроші.

Білл (загартований проти спасіння). Це даремно! Тепер ви мене не можете перехитрувати. Я в це не вірю й переконався сьогодні, що маю рацію. (Відходячи). Прощавай, старий похлібець! Усього найкращого, майоре! Онука лорда! (Біля воріт обертається). За яку ціну продаєте тепер спасіння душі? За ціну Сноббі? Ха, ха, ха[2].