Вибрані твори. Том III

Барбара. В такому разі, я боюся, що ви й містер Шерлі не зможете зрозуміти один одного. Ви не мільйонер, Пітере, чи не так?

Шерлі. Ні, і пишаюся цим.

Андершафт (серйозно). Злиднями, мій друже, нема чого пишатися.

Шерлі (сердито). Хто заробив для вас мільйони? Я, і такі, як я. Де причина наших злиднів? У вашому багатстві! Я не хотів би помінятися з вами сумлінням, незважаючи на всі ваші прибутки.

Андершафт. Я не хотів би мати ваших прибутків, навіть заради вашого сумління, містере Шерлі. (Прямує до повітки й сідає на лаві).

Барбара (спритно зупиняючи Шерлі, коли він саме хоче продовжувати). Ви не подумали б, що це мій батько, чи не так, Пітере? Чи не зайдете ви в будинок, щоб трохи допомогти дівчатам? Ми збилися з ніг від роботи.

Шерлі (гірко). Так, я їм зобов’язаний за те, що вони мене нагодували, чи не так?

Барбара. О, не тому, що ви їм зобов’язані, а з любови до них, Пітере, з любови до них! (Він її не розуміє, і його аж кидає від її слів). Ну, не дивіться так на мене. Ідіть і дайте змогу вашому сумлінню відпочити. (Штовхає його в будинок).

Шерлі (ідучи). Шкода, що вас не навчили пристосовувати ваші здібності, міс! Ви могли б із захватом проповідувати вільнодумство.

Барбара (повертається до батька).

Андершафт. Не зважай на мене, дорога. Продовжуй свою працю й дозволь мені деякий час спостерігати вашу роботу.

Барбара. Добре.

Андершафт. Наприклад, що сталося ось з цим пацієнтом?

Барбара (дивлячися на Білл а, що не змінив своєї пози й що його обличчя виявляє ще більшу похмурість та злобу). О, ми вилікуємо його дуже швидко. Подивіться. (Підходить до Білла й чекає. Він зводить очі на неї, але потім знову опускає їх, почуваючи неспокій, сам похмуріший, ніж будь-коли). Було б непогано знівечити Моґ Габбіджем, чи не так, Білле?

Білл (розгублено схоплюючися з водоймища). Це брехня, я ніколи цього не казав. Хто розповів вам, що в мене на думці? (Вона хитає головою).

Барбара. Ваш новий друг.

Білл. Який новий друг?

Барбара. Диявол, Білле. Коли він опанує людину, вона почуває себе нещасною, точнісінько, як почуваєте себе зараз ви.

Білл (уживаючи останнього засобу, щоб здаватися безтурботним і веселим). Я не нещасний! (Він знову сідає й витягає ноги, надаючи собі байдужого вигляду).

Барбара. Якщо ви щасливий, чому ви не виглядаєте таким щасливим, як ми?

Білл (мимоволі підбираючи ноги). Я щасливий, кажу вам! Чому ви не дасте мені спокою? Що я вам зробив? Я не вдарив вас по лиці, чи не так?

Барбара (м’яко, намагаючися вплинути на його душу). Це не я не даю вам спокою, Білле.

Білл. А хто ж тоді?

Барбара. Це той, хто не бажає, щоб ви били жінок полиці. Так я гадаю. Це той, хто хоче зробити з вас людину.

Білл (гороїжиться). Зробити з мене людину? Хіба я не людина? Не людина? Хто каже, що я не людина?

Барбара. У вас десь ховається людина, я гадаю. Але ж як вона допустила, щоб ви вдарили бідну маленьку Дженні Гілл? Це було не цілком гідно людини, чи не так?

Білл (змучений). Облиште, кажу я вам; замовчіть. Мені надокучила ваша Дженні Гілл із своїм дурним обличчям.

Барбара. Чого ж ви тоді не кинете думати про неї? Чому ця думка проти вашої волі турбує вас? Адже ви ще не вступили на путь істинний, чи не так?

Білл (переконано). О, ні! Нічого подібного, анітрохи!

Барбара. Правильно, Білле. Боріться проти нас. Напружте всі ваші сили. Не дайте нам легко опанувати вас. Тоджер Фермайл каже, що протягом трьох ночей він опирався наверненню лютіше, аніж будь-коли боровся з японцем у мюзик-холі. Він піддався японцеві тільки тоді, коли відчув, що той ладний зламати йому руку. Але він не піддався наверненню, поки не відчув, що серце його готове розбитися. З вами цього, може, не буде. Адже ви не маєте серця, чи не так?

Білл. Що ви хочете сказати? Чому в мене немає серця, як у всіх людей?

Барбара. Людина, що має серце, не вдарила б бідну Дженні Гілл по лиці, чи не так?

Білл (майже плачучи). О, дайте мені спокій. Хіба я коли-небудь збирався вас зачепити, що ви так гризете й дратуєте мене? (Він конвульсійно корчиться).