Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 2
- Автор: Лавкрафт Говард Филлипс
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Жупанського
- Переводчик: Остап Українець
- Жанр: Детская проза
Электронная книга - «Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 2». Краткое содержание книги:
Картера не приваблювали ці модерні свободи, бо його спраглий лише любові та краси дух гидував їхньою дешевизною та мерзенністю, а його розум повставав проти кульгавої логіки, з якою поборники цих ідей намагалися позолотити свої недолугі постулати святістю, зірваною з повалених ними ж ідолів. Він бачив, що більшість із них, разом з усім своїм відкинутим святенництвом, не можуть зректися омани, нібито сенс життя лежить окремо від людських мрій, не можуть відкинути хисткі приписи моралі та обов’язку, які не мають нічого спільного з красою, навіть коли у світлі наукових відкриттів вся Природа волає про їхню безглуздість. Скалічені та поневолені упередженими ілюзіями правосуддя, свободи та сталості, вони відкидали давнє знання, давнє життя з його давніми віруваннями, вони ніколи не замислювалися, що саме те знання і той спосіб життя сформували всі їхні теперішні думки і судження, вони єдині провадили і врівноважували їх посеред безглуздого всесвіту, позбавленого окресленої мети чи сталих точок відліку. А оскільки вони втратили усі ці фальшиві настанови, їхні життя виродилися в порожнечу без жодних поривань чи зацікавлень, аж доки їм насилу вдалося заповнити свою внутрішню спустошеність метушнею та позірною корисністю, гамором та радощами, варварським позерством та тваринною чуттєвістю. Коли ж усе це розчарувало і набридло, остогидло у своїх крайнощах, вони проростили іронію та сарказм і відшукали причину всіх негараздів у соціальному устрої. Вони ніколи не усвідомлювали, що їхні власні грубі засади були не менш мінливі та суперечливі, аніж вірування у богів давнини, що насолода однієї миті обертається згубою для наступної. Спокійна, стала краса можлива лише у снах, і світ відмовився від цієї єдиної втіхи, коли у своєму поклонінні дійсності відкинув усі таємниці дитинства та невинності.
Посеред цього хаосу порожнечі та неспокою Картер намагався провадити життя поважного чоловіка, поміркованого і з гарної родини. Його мрії поступово тьмяніли за серпанком віку, тож він уже ні в що не міг вірити, а все ж любов до гармонії утримувала його в межах звичок, притаманних його народу та статусу. Він безрадісно мандрував велелюдними містами, сумуючи через те, що жоден краєвид не здавався йому цілковито справжнім; тому що кожен золотавий спалах сонячного проміння на високих дахах і кожен зблиск світла перших надвечірніх ліхтарів на загублених поміж будинків площах нагадували йому про давні сни і поглиблювали тугу за примарними землями, які він більше не міг знайти. Його мандрівки були лише насмішкою; навіть Велика Війна [51]заледве змогла його розворушити, хоч він від самісінького її початку служив у французькому Іноземному легіоні. Якийсь час він шукав собі друзів, але невдовзі втомився від грубості їхніх емоцій, одноманітності і приземленості їхніх візій. Він відчував якусь дивну радість від того, що всі його родичі були ген далеко, не підтримували з ним жодних контактів, бо вони б не зрозуміли його духовних прагнень. Зрозуміти його могли хіба що рідний дід, та ще двоюрідний дід Крістофер, але вони вже давно померли.
Тоді він знову повернувся до написання книжок, яке було покинув, коли перестав бачити сни. Але і в цьому він не знаходив задоволення чи повноти життя, бо ж на його розумі лежав відбиток земного буття, і він не міг думати про прекрасне, як робив те в минулі дні. Сардонічна іронія зруйнувала всі зведені ним присмеркові мінарети, а земний страх неможливого понівечив усі тендітні, прекрасні квіти в його чарівних садах. Всі ті провини, з якими він змирився, виливалися у слізливу сентиментальність його персонажів, а міфи справді важливих вимірів, визначних людських вчинків та життєвих подій опускали його піднесені фантазії до ледь завуальованих алегорій та дешевої соціальної сатири. Його нові романи мали такий успіх, якого ніколи не знали написані ним колись, а оскільки він знав, якими пустими вони мають бути, щоб потішити пустий натовп, він спалив їх геть усі та зарікся писати. То були вишукані романи, в яких він урбаністично висміював сни, які заледве окреслював, а проте він бачив, що їхня мудрованість робить книжки мертвими.
51
Тут ГФЛ має на увазі Першу світову війну