Син сонця [uk]

На середину арени вийшов старший брат князівни, Дгріштад'юмна.

— Дивіться всі, о кшатрії! — вигукнув він, — хто натягне цього лука та потрапить у кільце п'ятьма стрілами, того моя сестра вибере собі за чоловіка!

І змагання розпочалися.

Один за одним намагалися кшатрії зігнути лука Друпади. Спробував був Дурьйодгана, але лук лише затремтів в його руках. Спробував Дугшасана, і тятива боляче хльоснула його по обличчю. Спробував Шалья, і вже майже натягнув тятиву, та непокірний лук вирвався з його руки. Спробував Джаяратга, палкий князь саувірів, давно і безнадійно закоханий у чорнооку Панчалі, та лише поранив собі руки. Кожну спробу глядачі вітали голосними вигуками, а невдачу — шаленим реготом.

— Карна, князь Ангу! — оголосив окликувач. Драупаді мимоволі піднялася зі стільчика, загледівши горду постать синьоокого воїна.

Старий князь, що дивився на невдачі гастінапурців з деякою зловтіхою, звів брови:

— Князь Ангу? Не чув про такого. Хоча… Чи не той це ратгін Карна, що самотужки розметав загін моїх піших ратників?

— Так, це він! — озвався Дгріштад'юмна, — я пізнав його по білявому чубу. Цей шаленець у запалі бою зірвав шолом, аби той не заважав ціпитись. Ах, батьку, який це лучник! Якби він бився на нашому боці, ми б нам'яли боки пихатим Куру!

— Зараз у гастінапурців уже немає Арджуни, — задумливо мовив Друпада, — і того скаженого Бгімасени, що ладен пити кров ворогів…

— Не вірю я в той нещасний випадок! — підкинув Дгріштад'юмна.

— Байдуже, синку! Пандави мертві, тож треба ще більше ослабити гастінапурців, переманивши на свій бік цього Карну! До того ж він подобається моїй доньці… Авжеж, люба Яджнясені?

Карна тим часом підійшов до лука і ніжно погладив його.

— Хороший мій, — сказав тихо, — хоч я і не Рама, але ти піддасися мені!

Потім впер зброю кінцем у землю і взявся за тятиву. Драупаді затамувала подих, дивлячись, як піддається могутнім рукам лук Друпади. Батько штовхнув її в бік:

— З таких обіймів не вирвешся, доню! Готуй гірлянду для переможця!

— Він ще має поцілити в кільце…, - прошепотіла дівчина.

— Поцілить! — впевнено мовив Дгріштад'юмна, — він б'є з лука, мов сам Індра! Я, був, напоровся на нього в тій, останній сутичці, так ледве ноги виніс. Цей асур зірвав з мене стрілами лати, порозтинавши ремені кріплень, а тоді трохи не розніс на щепи колісницю. Я опинився на землі і вже не знав яким і Богам молитись. «Добивай же,» — кажу, а він уже тут, поруч, перехилився з колісниці і мовить: «Я не б'юся з беззбройними! Чи ти забув про закони кшатріїв?» І пронісся повз мене, а я почувався так, наче це сам Рама опустив свого лука.

Карна випростався і підняв над головою готову до стрільби зброю. Глядачі заревли. Юнак засміявся, знаючи, що більшість суперників ладні зараз розірвати його на частини. Тоді повернувся лицем до мішені і наклав на тятиву першу стрілу.

Аби це була його «Віджая», юнак зовсім би не хвилювався. Стріляти з незнайомої зброї було тяжче, але Карна ніколи не відступав перед труднощами. Він врахував вітер і старанно націлився. Драупаді пригасла руки до грудей, всім серцем бажаючи йому перемоги. Юний воїн дійсно здавався їй схожим на легендарного Раму з Айодг'ї. Дівчина облизнула пересохлі вуста… Один… Два… Три… Чотири… П'ять…

П'ята, остання стріла, слідом за своїми сестрами, пронизала кільце і вп'ялася у дерев'яний щит позаду. Юнак підняв лука над головою і крикнув: