Розбите дзеркало

5

Катерина Сова пила чай, заваривши три пакетики.

Лора навіть у гірші для себе часи не визнавала пакетованих чаїв, разом із трав’яними. Вона взагалі не часто чаювала. Та коли вже випадала нагода, віддавала перевагу заварному. Любила заварювати сама, хоч покійний чоловік називав процес «шаманськими танцями з бубоном». Сам міг пити що завгодно. А коли служила, оперативники в її відділі так само не перебирали харчами. Проте Ярослав, частуючись завареним за всіма правилами напоєм, визнавав: смачніший за тирсу, насипану в пакетики.

Після загибелі Ярослава й непростого життєвого періоду Лора охолола до процесу заварювання. Перейшла на каву, а чай частіше замовляла в ресторанах та кафе. Заварний, у чайнику. Бажано комбінований, з травами.

Але Сова запропонувала — і Лора не наважилася відмовитись.

Криміналістка відлила їй у чистий кухлик зі свого, великого. Запропонувала замість цукру молочну шоколадку. Говорила неголосно, та від Лори не приховалося очевидне: Сова втомилася як від навантажень, так і від розмов із нею, сторонньою людиною.

Чого ви хочете від мене.

Таке прочитувалося в очах, навіть крізь скельця старомодних окулярів.

— Причина смерті — природна, — Сова почала відразу з головного. — Природа передчасної смерті цілком здорової жінки невідома. Але то вже до лікарів.

— Єву Бортникову справді знайшли біля розбитого дзеркала?

— Ви ж не відчепитеся.

Сова сьорбнула чаю, театрально зітхнула. Витягнула з верхньої шухляди прозорий файл, висипала з нього на стіл кілька роздрукованих на принтері фотографій. Лора відразу зрозуміла: це з місця пригоди.

— Можу взяти собі? — Відповідь знала.

— Ні, звичайно, — відрізала Сова. — Ніхто ні з ким не домовлявся про те, що у ваше розпорядження передаються якісь матеріали слідства.

— Але ж труп не кримінальний, — мовила Лора обережно. — Справи, так розумію, не буде. Отже, слідства теж.

— Але поліція працювала на місці. Ви, здається, з нашої системи. Не мені вас навчати.

— Часом фото з поліцейського слідства потрапляють у пресу, на телебачення…

— Сьогодні поліція погано контролює процес, — погодилася Катерина, знову сьорбнувши з кухля. — Фото і відео знімають і журналісти, і просто випадкові люди. А записи з камер спостереження продають за гроші. Чи зливають в інтернет, аби капіталізувати той чи інший майданчик. Цифровий світ, — вона розвела руками.

— Згодна, — Лора згадала флешку зі шматком відео, яка лежала в її сумочці. — Я не збираюся ніде поширювати. Для приватного користування.

— Вам, приватній особі, цікаво збирати колекцію зазнятих на фото трупів?

Гарикатися далі не було сенсу. Лора переглянула знімки. Затримала погляд спершу на розбитому дзеркалі. У Євиній ванній воно виявилося невеличким, у дешевій пластиковій рамі. За формою нагадувало ромашку, такі продають на базарі у великій кількості. Свідчать не так про несмак покупця чи продавця, як про фінансовий стан того, хто купує.

Але цікавий факт…

— Дзеркало валяється на підлозі біля тіла, — Лора тицьнула пальцем.

— Сама бачила. Впало і розбилося.

— Чому впало? Може, якась бійка, просто коротка сутичка …

— Ларисо… Чи Лоро, як вам краще…

— Лора.

— Так ось, Лоро, — криміналістка примостила кухоль на краєчок столу. — На тілі покійної не виявлено жодних ушкоджень. Ран, забоїв тощо. У помешканні немає слідів бійки. Ми виїхали на місце й застали там той порядок, який Бортникова зазвичай підтримувала. Принаймні виглядало так.

— Обличчя перекошене, — Лора показала фото, зроблене великим планом. — Я бачила подібні знімки. Біль… чи страх. Передсмертний страх.

— Міг бути й біль, — кивнула Сова. — Раптовий серцевий напад — це боляче. А причина — переляк.

— Причина нападу?

— Або молода тридцятирічна жінка злякалася, коли раптом гостро заболіло серце. Розтин показав, що Єва останнього разу їла в обід. Зате незадовго до смерті пила міцний алкоголь. Могло спровокувати.

Лора затримала в руці фото, яке було останнім у невеликому стосику.

— Я зрозуміла, вхідні двері без слідів зламу. Але й не замкнені зсередини.

— Вони не могли бути замкненими зсередини. — Сова знову відпила свого чаю. — Я, чесно кажучи, вражена побаченим. Давно такого не бачила. Навіть точніше скажу: ніколи.

— Ви про що?

— Покійна замикала двері будинку ззовні на висячий замок. Він теліпався на спеціальному гачку в передпокої, зсередини. Зачинялася вона на засув та клямку. Дім успадкувала від діда з бабою, а старі люди так звикли.

— Не модернізувала нічого?

— А для чого? Нам із вами байдуже, як саме людині зручніше замикати власні двері. Я до чого веду, — Катерина вмостилася зручніше. — Якби в неї хтось був у гостях і пішов, Єва замкнула б за гостем двері на засув. Але не зробила цього, бо впала й померла. Збивши при падінні дзеркало зі стіни — там ванна кімнатка малесенька.