Розбите дзеркало

Лора Кочубей зробила б так.

Аби не одна невеличка обставина.

— Замок його квартири зламали з дозволу поліції, — мовила, дивлячись на Сокола. — А наша з тобою нова знайома пані Сова серед іншого пояснила: тридцятирічний, зовні здоровий та успішний мужчина помер із перекошеним від ляку лицем. Хтось або щось налякало. Ми можемо припустити, що в квартирі Яровий був не сам?

Богдан спершу знизав кремезними плечима. Потім, трохи подумавши, кивнув.

— О! — Лора підняла вказівний палець. — Ми міркуємо так, бо того не готове припустити офіційне слідство. Мій знайомий пан Христенко взагалі нічого схожого не має наміру припускати. Коли так, ми з тобою, Бодю, просто зобов’язані це зробити. Спитаєш, чому двері зачинені зсередини? А ми впевнені, що їх зачинив сам господар за тим, хто налякав його до смерті? О! — вона тицьнула пальцем Соколу в груди. — Якщо грати версію, що перед смертю Яровий був не сам…

Її погляд тим часом блукав двором. Нічого не збиралася побачити, просто роздивлялася, говорячи. Раптом вперлася в щось очима, ковтнула завершення фрази. Показала за Богданову спину:

— Та-а-ак! Що це в нас таке?

Сокіл повернуся всім корпусом. Нічого особливого не побачив. Дивився разом із Лорою на відділення «Десна-банку».

Вхід — із торця сусіднього будинку.

Лора обсмикнула поли пальта. Поправила зачіску, набувши хоч якось офіційного вигляду. Рушила туди, ступаючи по невеличких, залишених учорашнім дощиком калюжках. Сокіл поквапився за нею, за її прикладом так само спробувавши навести лад в одязі.

Ривком відчинивши двері, Лора відразу оцінила: відділення справді маленьке. Одна каса, два столики для менеджерів. Службове приміщення в найдальшому кутку. Одна з дівчат, натягнувши гумову усмішку, підвелася відвідувачам назустріч. Не встигла нічого сказати — Лора випередила:

— У вас тут має бути охорона.

— Добрий день, — усе ж привіталася дівчина, далі тримаючи усмішку.

— Добрий. Так є у вас пункт охорони? Якщо є — тільки там, — Лора кивнула на службові двері. — Або хай черговий вийде до мене, або проведіть.

— Вибачте, я не…

Лора вже показувала їй посвідчення.

— Сонце, я теж працюю в банку. Консультант з безпеки, розшифрую посаду. Мені… — озирнулася на Богдана, — нам із колегою терміново потрібен ваш охоронець.

Крім них, у відділенні нікого не було. Говорила Лора голосно, її добре почули, принишкли. Кілька секунд вагань, і дівчина натиснула кнопку під столом.

Ще за мить із службової кімнати вийшов чоловік у костюмі, але без краватки. Лора звикла на око визначати силовиків. До них підходив не колишній поліцейський, а відставник-військовий. Могла об заклад битися: звільнився в майорському званні.

Майори виглядають по-особливому.

— Слухаю вас, — відставник звернувся до Сокола.

— Ми ваші колеги, — Лора виступила наперед. — Зайдемо до вас чи переговоримо тут?

Відставник ступив ближче, роздивляючись її документ.

— І що? — запитав.

— Нічого, — Лора заховала посвідчення. — У вас біля входу мають бути відеокамери. Приховані. Згідно з інструкцією, вона одна для всіх банків.

— Ви з перевіркою? До чого тут банк «Омега»?

— Ми — ваші колеги, — терпляче повторила Лора. — Камери, напевне, є, усе гаразд. Але одна з них стоїть під таким кутом, що фіксує будинок навпроти. На задньому плані картинки сто відсотків видно потрібний нам під’їзд. Три дні тому, зовсім точно — ввечері, десь починаючи з двадцятої нуль-нуль, туди міг заходити хтось, хто може бути потрібен нам для наших справ.

— І що? — Відставник зараз нагадував механічну людину.

— Нам треба переглянути запис. Зберігаються дані за два тижні. Дату й приблизний час я назвала.

— І що? — втретє повторив відставник.

Лора відчула — її зараз накриє. Її ще від часів слідчої роботи вибішували такі чоловічі типи.

— Послухайте… Не знаю, як вас звати…

— Дубовик, — назвався той.

Красномовне прізвище.

— Моє посвідчення бачили. Нагадаю — звуть мене Ларисою. Якщо ви, пане Дубовику, зараз подзвоните за номером, який я продиктую, вам відповість мій шеф, Гайдук Данило Семенович. Ви перевірите мою особу й заразом поясните, чого мені треба і чому ви не можете мене вдовольнити. Далі мій шеф попросить у вас телефон вашого шефа. Припустімо, ви не даєте. Тоді мій шеф знаходить ваше начальство без вашої допомоги. Потому, як шефи поговорять, ваш подзвонить вам. І ви зробите те, про що я прошу. Тільки наперед вислухаєте малоприємні для себе речі. Припускаю, матюкливі тиради. Ви будете принижені, а для відставного майора це не дуже добре.

— Звідки знаєте? Ну, про майора…

— Я служила в поліції. Пояснення вичерпне?

Майор Дубовик подивився на зніяковілих дівчат, які чули всю розмову.

— Гайда, — кивнув нарешті Лорі.