Розбите дзеркало

— Хочеш сказати — прокляття може зачепити всіх? Вони в одній групі ризику?

— Приблизно так і думаю. А ще, Гайдуче, вперто не вірю в різні прокляття, страшні казки, містику, забобони.

На цих словах Сокіл показав уже два великих пальці.

— Теж ніколи з подібним не стикався, — визнав Гайдук. — Але погодься, Лоро, ситуація незрозуміла. Люди бояться незрозумілого. Наші з тобою роботодавці — люди.

— Можна поставити хрест на проєкті. Так простіше.

— Як засіб від головняку та геморою — згоден, простіше. Тільки ж банк не дуже хоче відступати й здаватися. Знати б, кому програють. Демонам минулого? Смішно.

— Двоє людей померло за три останні дні, — нагадала Лора.

Сокіл голосно зітхнув.

— Так само важливий момент. Уже для мене. Сам хочу розібратися.

— Ласкаво просимо. Сідай за кермо, приїзди сюди, розбирайся.

— Лоро, не мороч голову.

Тепер зітхнула вона.

— Гаразд. Можеш не їхати. Без тебе рухається. Ми з Бодею роздобули цікаве відео. Я тобі перешлю, але пізніше, як знайду ноут чи стаціонарний комп. У мене на флешці, на телефон не завантажу, файл важкий.

— Що там? — Гайдук насторожився.

— Сам побачиш.

— Лоро!

— Помер Ігор Яровий між десятою та одинадцятою вечора, — зараз Кочубей рапортувала, діловий тон доречніший, дозволяв відкидати зайві словесні барви. — За три години до того ми розпрощалися. Так склалося, що ми знайшли камеру спостереження, в об’єктив якої потрапляє під’їзд будинку, де жив Яровий. Того вечора він, мабуть, іще десь був. Бо додому повернувся о восьмій двадцять три. Я впізнала його на записі.

— Далі, — квапив Гайдук.

— О двадцять першій нуль дев’ять номер його квартири на дверях під’їзду з кодовим замком набрала невідома жінка. Обличчя не розгледіла: мала куртку, каптур на голові. Я б не звернула спеціальну увагу, якби ця сама жінка не вийшла назад трохи більше ніж за годину. Точніше — о двадцять другій двадцять. Свого супутника чекала неподалік. Товклася біля будинку, то виходила з поля зору камери, то знов заходила туди. Нервувала.

— Про супутника ти нічого не сказала.

— Не все відразу. — Лора відтягувала тріумф, відчувала: Гайдук розуміє це, тішилася й готувала фінал поступово. — На записі двоє, чоловік і жінка. Чоловік — за жінкою, його лиця теж не видно. Але не ясно, чи вони вдвох прийшли, чи чоловік просто підійшов одночасно з нею. Усе склалося, коли вона дочекалася його. А він вийшов з парадного о двадцять другій сорок шість. І, — театральна пауза, — обійняв її.

— Чому поліція не знайшла це відео?

— Ой, Гайдуче, запитай у поліції сам. Ти ж там уже знайомий із начальством.

Відповідь лежала на поверхні: труп не кримінальний, справу не відкрито, оперативно-слідчих дій не проводилося.

— Вони точно приходили до Ярового?

— Там камера стоїть під кутом, із якого можна розгледіти панель з кнопками коду. Облич жодного з парочки не видно. Зате можна збільшити саму картинку. Що ми й зробили там, на місці. При сильному збільшенні видно, на які цифри натискає пальцем жінка.

— Тобто вона знала код, — підсумував Гайдук. — Знайома.

— Тут теж не все просто. — Лора тягнула нового козиря. — Ми з Богданом зайшли в квартиру Ярового…

— Незаконне проникнення, — шеф не засуджував, навпаки, чулися схвальні нотки.

— Випишеш мені премію, — Лора намагалася, аби це не нагадувало жарт. — Ноутбук не вилучили. Пароль там теж не стояв. Історія свідчить: наш покійний за життя активно знайомився через інтернет для сексу без зобов’язань.

— Буває.

— Сайт місцевий, локальний. Та досить популярний. У Чернігові все як у людей, — гмикнула вона. — Щоб довше тебе не вантажити: весь архів за той день витертий з історії. Повністю.

— А раніше?

— Звідки ж я, по-твоєму, знаю про інтимне життя передчасно померлого Ігоря Ярового, успішного й дорогого адвоката? Гайдуче, він мав проблеми в особистому житті. Більше скажу — здається, їх мала померла вчора Єва Бортникова. Я познайомилася з усією колишньою дружною компашкою. Повір мені, там у всіх аналогічно. У Хитрова — так точно.

— Ще раз, Лоро. По порядку, бо трохи збився.

Сокіл склепив повіки — починав нудитися.

— До Ярового незадовго до його смерті прийшла жінка, яка знала код під’їзду, — Лора повторювала пройдене більше для себе. — Знайома, але, враховуючи спосіб життя Ярового, напевне випадкова. Познайомилися через інтернет, він дав їй адресу й код парадного. Жінка прийшла не сама. Чи зайшли вдвох у квартиру? А боги його знають! Вийшли з будинку по черзі. Саме в той час, коли Ярового спіткала смерть. Хтось із них, швидше за все — жінка, витер небезпечні для неї файли з архіву.

— Підозріло, — погодився Гайдук. — До біса логічно. Тому й підозріло.

— Навіть не уявляєш наскільки, — Лора ще не закінчила. — Учора пізно ввечері сусідка Єви бачила її біля хвіртки з якоюсь жінкою. Незнайомою, хоча обличчя розгледіла погано. Каптур куртки на голові. Бо дощик сіявся. У дім Єва з гостею зайшли разом. Куртка рожева. Або оранжева.

— Куртка з каптуром, — повторив Гайдук.