Що таке антична філософія?
- Автор: Адо Пьер
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Новий Акрополь
- ISBN: 978-966-97200-2-3
- Переводчик: Сергей Йосипенко
- Жанр: Философия
Электронная книга - «Що таке антична філософія?». Краткое содержание книги:
Зрозуміло, що книга, написана з таких позицій, не обмежується викладом «поглядів» античних філософів: за улюбленим висловом її автора вона покликана не лише інформувати, а й формувати. Розповідаючи про античну філософію як історичний феномен, твір пропонує читачу авторське розуміння філософії і, що можливо є найважливішим, спосіб прочитання філософських (і не тільки античних) текстів.
Книга вперше презентує наукову спадщину видатного філософа-антикознавця українською мовою.
Якщо, незважаючи на це, Платон писав діалоги, то, можливо, передусім тому, що він хотів звернутися не лише до членів своєї школи, але й до відсутніх і невідомих йому людей. «Кожен написаний твір мандрує то сюди, то туди»[215]. Діалоги можуть розглядатися як елементи пропаганди, наділені усім престижем літературного мистецтва, але призначені навернути до філософії. Платон читав їх на сеансах публічних читань, які були в античності засобом повідомити про себе. Але діалоги виходили далеко за межі Афін. Так, Аксіотея, жінка із Фліонта, прочитавши одну із книг «Держави», приїжджає в Афіни, щоб стати ученицею Платона[216], і античні історики наполягають, що вона довго приховувала, що є жінкою. У «Житті Платона», яке датується другою половиною IV століття до Різдва Христового, ми віднаходимо таке зауваження:
Складаючи діалоги, він залучав багато людей до філософування, але, з іншого боку, багатьом давав привід філософувати в дуже поверховий спосіб…[217]
Однак, щоб навернути до того способу життя, яким є філософія, потрібно дати уявлення про те, що таке філософія. Платон обрав для цього форму діалогу щонайменше з двох мотивів. Передусім, літературний жанр «сократичного» діалогу, тобто діалогу, що виводить на сцену як головного співрозмовника самого Сократа, був дуже модним за його доби. І саме «сократичний» діалог давав змогу надати ціннісного виміру етиці діалогу, що практикувалася у Платоновій школі. Втім, можна легітимно припустити, що певні діалоги доносили до нас відлуння того, чим були дискусії всередині Академії. Зазначимо лише, що постать Сократа, дуже життєва у перших діалогах, поступово стає дедалі абстрактнішою в пізніших діалогах і остаточно зникає, зрештою, у «Законах»[218].
Потрібно все-таки визнати, що присутність такого іронічного і часто грайливого персонажа як Сократ, справляє на сучасного читача, який хотів би віднайти тут теоретичну «систему» Платона, доволі спантеличуюче враження. Сюди додаються численні доктринальні невідповідності, які можна відкрити, переходячи від одного діалогу до іншого[219]. Тому всі історики зобов’язані, зрештою, прийняти, хоча й з різних мотивів, що діалоги розкривають нам те, що можна було б назвати вченням Платона у дуже неповному вигляді, що вони перебувають «по цей бік Платонової філософії»[220] і «що вони передають нам лише дуже бідне й обмежене уявлення про діяльність Платона в Академії»[221].
В. Ґолдшмідт, якого не можна запідозрити у бажанні мінімізувати систематичний аспект вчення, запропонував найкраще пояснення цього факту: на його думку, діалоги були написані не для того, щоб «інформувати», а для того, щоб «формувати[222]». У цьому полягає також найглибший намір філософії Платона. Його філософія полягає не в конструюванні теорійної системи реальності, про яку потім можна було б «інформувати» читачів шляхом написання послідовності діалогів, що методично викладають цю систему; вона полягає у «формуванні», тобто у трансформації індивідів, яких змушують оживити під впливом діалогу (ілюзію присутності в якому має читач) вимоги розуму і, зрештою, норми добра.
У цій перспективі формування роль письмового діалогу полягає, передусім, у навчанні на практиці саме методів розуму, діалектичних і геометричних методів, які дають змогу опанувати в усіх галузях мистецтво міри та визначення. Саме це дає зрозуміти Платон з приводу тривалої дискусії, яку він вводить у діалог «Політик»:
Коли у класах, де навчають читати, в учня запитують, з яких літер складається те чи інше слово, то його спонукають шукати відповідь лише для того, щоб навчити розв’язувати окрему проблему чи всі можливі проблеми граматики? — Вочевидь, усі можливі проблеми. — Що тоді можна сказати про наше дослідження «політика»? Ми вдаємося до нього заради нього самого чи задля того, щоб ми стали кращими діалектиками в усіх можливих питаннях? — Вочевидь, так само — для того, щоб стати кращими діалектиками в усіх можливих питаннях […] Віднайти розв’язання певної проблеми у якнайзручніший і якнайшвидший спосіб повинно бути винятково другорядним заняттям, а не головною метою, якщо ми вважаємо такою розум, який вимагає від нас узгоджувати нашу думку передусім із методом […][223].
Це не виключає того, що діалоги мають і певний доктринальний зміст[224], оскільки розглядають чітко окреслені проблеми і пропонують чи намагаються запропонувати їх розв’язання. Кожен із них складає зв’язне ціле, але вони не обов’язково пов’язані між собою. Показовим є те, що деякі діалоги, такі як, наприклад, «Парменід» чи «Софіст», розглядають умови можливості діалогу, а точніше вони намагаються пояснити всі передумови, що їх передбачає етика справжнього діалогу, тобто платонівський вибір способу життя. Щоб мати можливість порозумітися і, тим більше, щоб мати можливість порозумітися, обираючи добро, потрібно все-таки виходити з існування «нормативних цінностей», незалежних від умов, конвенцій та індивідів, на яких заснована раціональність та правильність дискурсу:
215
Платон, Федр, 275 е.
216
Див.: Goulet R. Axiothea // Goulet R. Dictionnaire des philosophes antiques. — T. 1. — Paris, 1994. — P. 691.
217
Gaiser K. Philodems Academica… — S. 148.
218
Див.: Schaerer R. La Question platonicienne… — P. 171; Міттельштрас (Mittelstrass J. Versuch über den sokratischen Dialog… — S. 26) сигналізує про небезпеку, пов’язану з цим стиранням постаті Сократа, переходу від діалогу до монологу та від філософської «форми життя» до «професійного філософського дослідження»…
219
Schaerer R. La Question platonicienne… — P. 67.
220
Ibid. — Р. 174; це, як говорить Аристотель (Поетика, 1447 b) міметичні та поетичні твори.
221
Brisson L. Présupposés… — P. 480.
222
С. 94 — фр. дієслово former має назагал ті самі значення, що й укр. слово «формувати», однак похідний від нього іменник — formation, вживається і у значенні результату формування особистості шляхом набуття нею культурних і професійних навиків, тобто є відповідником укр. слова «освіта» у виразі «мати освіту» (на відміну від найпоширенішого значення укр. слова «освіта», відповідником якого є фр. «éducation», що має також і значення «виховання»; пор. з рос. образование, нім. Bildung). Оскільки П. Адо обігрує значення пари однокорінних слів формувати/інформувати — двох аспектів освітньої діяльності, фр. слово formation передається укр. словом «формування» (див., наприклад, підзаголовок на с. 77 [у електронній версії — підзаголовок Формування та дослідження в Академії. — Прим. верстальника.]). — Прим. перекладача.
223
Платон, Політик, 285 c—d.
224
Про діалоги Платона див. блискуче резюме Л. Брісона в його статті «Платон» в: Jaffro L., Labrune М. Gradus philosophique. — Paris, 1993. — P. 610—613, яка надихнула мене на наступні сторінки.