Фарисеї, або Неоголошена війна Україні
- Автор: Чобит Дмитрий
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Год: Видавництво: „Просвіта"
- ISBN: 966-7544-41-9
- Жанр: Публицистика
Электронная книга - «Фарисеї, або Неоголошена війна Україні». Краткое содержание книги:
Безумовно, що нове політичне дослідження зацікавить всіх, кому не байдужа доля України й українців.
Джерело: “Чобіт Д.В., Фарисеї, або Неоголошена війна Україні. - Броди: Просвіта. - 2006 - 104 с.”
Поруч з цим варто нагадати такий факт. На час інавгурації Президента України В.Ющенка, кожному з близьких членів його команди було надано певну кількість запрошень у своєрідну VIP-зону поблизу монумента Незалежності. Юлія Тимошенко привела із собою двадцять дві особи. Восьмеро з них – це дружина Бориса Березовського і сім її охоронців. [47] Цей факт дуже багато про що говорить. Це одне. І друге, під час лютневої 2006 року поїздки Ю.Тимошенко у Лондон, тамтешній житель Борис Березовський запропонував їй зустрітися для обговорення деяких речей. Юлія Володимирівна від такої зустрічі відмовилася. Чому? Де логіка у її діях? Невже відмовилась лише з огляду на теперішню виборчу кампанію в Україні?
ХIV. Меморандум
Призначивши виконуючим обов’язки Прем’єр-міністра України досвідченого управлінця і свого близького соратника Юрія Єханурова, Президент дав зрозуміти, що саме він має очолювати новий український уряд. Такі дії Віктора Ющенка аж ніяк не влаштовували Юлію Тимошенко, вона все ще сподівалася повернутися у владу, тому й вживала для цього різнопланових заходів. У цей період вона перебувала лише у Києві і займалася тільки одною проблемою – поверненням у крісло прем’єра та підготовкою до нових виборів. Було заявлено, що фракція БЮТ за іншого кандидата в прем’єри, окрім самої Ю.Тимошенко, голосувати не буде. Без голосів БЮТ Президенту важко було набрати необхідну кількість голосів. Позиція Ю.Тимошенко полягала лише в одному – змусити В.Ющенка повернути їй посаду глави уряду. Вона дуже сподівалася на те, що нового прем’єр-міністра Верховна Рада України затвердити не зможе, а це означатиме чергову політичну кризу. Ось тут вона і з‘явиться із своїми ультимативними вимогами. Про такий задум свідчать і слова Ю.Тимошенко із інтерв’ю “Українській правді”, яке вона дала 17 вересня 2005 року: “Якщо уряд не з‘явиться, то треба буде пропонувати стабілізаційні дії, і я буду учасником усіх цих процесів.” [48]
У такій ситуації перед Президентом постало два шляхи: скоритися невгамовним домаганням Ю.Тимошенко, або шукати якийсь інший шлях.
Йти на перший варіант після того, що вчинила Ю.Тимошенко та її близькі соратники, Віктор Ющенко просто не міг. Взяти, нібито чесно простягнуту руку Ю.Тимошенко, Президент теж не мав морального права. Повернути Ю.Тимошенко на посаду прем’єра означало не що інше як визнати свою поразку у протистоянні із брутальною неправдою та лицемірством, крутійством і відвертим шантажем. Допустити повернення Ю.Тимошенко у крісло глави уряду було рівнозначне зраді надій і сподівань десятків мільйонів українців на чесну і правдиву владу. Після такого призначення В.Ющенку не було чого робити на посаді Президента. Саме ці обставини спонукали його йти по новому шляху. В.Ющенко прекрасно знав ситуацію і до цього нового шляху розпочав підготовку відразу ж після відставки уряду.
Першим кроком у цьому напрямку стало укладення 12 вересня 2005 року Декларації єднання та співпраці заради майбутнього України, яку підписали Президент України Віктор Ющенко, Голова Верховної Ради України Володимир Литвин, виконуючий обов’язки Прем’єр-міністра України Юрій Єхануров та керівники парламентських фракцій: “Народного Союзу Наша Україна” – Микола Мартиненко, Народної партії – Ігор Єремєєв, Соціалістичної партії України – Олександр Мороз, Української народної партії – Юрій Костенко, Народного Руху України – В’ячеслав Коваль, “Вперед Україно!” – Ігор Шаров, Народно-демократичної партії – Валерій Пустовойтенко, Партії промисловців і підприємців – Анатолій Кінах, від позафракційних – Володимир Заплатинський і від фракції “Регіони України” – Раїса Богатирьова. Категорично відмовилась підписувати цю Декларацію Юлія Тимошенко – у неї було цілком інше бачення.
Головною метою Декларації, за висловом Віктора Ющенка, є солідарна відповідальність за політичні, економічні та соціальні процеси, які відбуватимуться в державі до наступних парламентських виборів.
Фактично підписання Декларації єднання та співпраці стало першим кроком для створення нової парламентської більшості у Верховній Раді України.
[47] Дмитричева О. БАБахнуло! // Дзеркало тижня. – 2005. – 17 вер. – С.3.
[48] Цит. за: Лещенко С. Розмова з Юлею Тимошенко // Українська правда. – 2005. – 20 вер. // http://Pravda.com.ua/news-print/2005/9/20/33671/htm // Львівська газета. – 2005. – 22 вер. – С.6.