Брати Кошмарик, Магістр і я
- Автор: Брошкевич Ежи
- Год: 1987
- Язык: украинский
- Год: «Веселка»
- Переводчик: Лєнік Ольга
- Жанр: Прочая детская
Электронная книга - «Брати Кошмарик, Магістр і я». Краткое содержание книги:
Гостросюжетна повість відомого польського письменника про виховання дітей, про взаємини поколінь та про охорону навколишнього середовища.
Переклад з польської Ольги Лєнік
Малюнки Ростислава Безп'ятова та Георгія Філатова
Перекладено за виданням:
Jerzy Broszkiewicz. Bracia Koszmarek, magister i ja. Nasza ksiegarnia, Warszawa, 1980.
— Тебе викрито. Сьогодні вранці мама розповіла, що ти розмовляв крізь сон, а точніше, співав чистим, мов гірський струмок, голосом. Годі прикидатись!
— Гаразд, — промовив я звичайним голосом, — облишимо це прикидання. Але, благаю, скажи, що я співав крізь сон?
Агнешка вибухнула сміхом.
— Ти співав на мотив «Кольорових ярмарків» щось про кольорові димарі. Це свідчить про те, що талант мучить тебе навіть уві сні. Хоча текст був дуже поганий.
— Люба моя дитино, — сказав я, — згодом я вам усе поясню. А зараз звертаюсь до родини з великим проханням, щоб ви і надалі підтримували версію, ніби в мене «запалення голосових зв'язок».
— Ти хочеш, щоб тебе не турбували газети, радіо й телебачення?
— Люба моя! Адже ти знаєш, що в мене багато друзів і близьких знайомих. Але зараз я повинен уникати будь-яких розпитувань.
— І з боку родини теж?
— З боку родини теж. — Я так страшенно захрипів, що Массумі вмить опинилася за дверима.
— Мені вже час іти, — сказала Агнешка. — За півгодини в мене семінар, а я ще мушу вивести погуляти собак. Що ж до тебе, то ти маєш кепську вдачу. Ось що я тобі скажу! Та й годі!
— А я тобі скажу, що це спадкове.
— Спадкове чи не спадкове, а я через тебе програла заклад з мамою, — зітхнула Агнешка. — Та ще й великий заклад.
— На що?
— Не будемо говорити про це! — розгнівалась вона. — До побачення!
— До побачення! — вигукнув я. — Скажи бабусі, хай відповідає на всі можливі телефонні дзвінки, що в мене запалення голосових зв'язок і я не можу розмовляти. Не забудь!
— Постараюсь!
Розділ VII
Агнешка попрощалася зі мною дуже ввічливо; це означало, що вона ображена па мене.
Ренні та Массумі образились ще більше. Ні той, ні та навіть не ворухнули хвостом.
Протягом п'ятнадцяти хвилин бабуся відповіла на сім привітань і на чотири, назвімо їх так, службові телефони. Дванадцятий дзвінок заверещав так нахабно, що я не сумнівався в тому, хто саме дзвонить. Безперечно — Фуньо. Бабуся перші двадцять хвилин відповідала ввічливо, але потім їй забракло витримки. Фуньо не хотів нічого слухати ні про моє «запалення голосових зв'язок», ні про те, що я страшенно захрип. Він сказав, що приїздить завтра з групою і запасом кольорової кінострічки.
Я підслухував цю розмову по своєму паралельному апарату, і вона дуже мене розважила.
Бабуся кудись вийшла, сказавши, що вернеться за годину, а це при її пунктуальності означало, що вона вернеться за годину й одну хвилину або за годину й дві хвилини. Звичайно, я відразу ж вимкнув телефон і, голячись у ванній кімнаті, щоб освіжити змучене так званим запаленням голосових зв'язок горло, заспівав арію Мефістофеля з «Фауста», потім почав «Пісню про блоху», та враз до мене застукали сусіди згори, знизу, з-за стіни ванної кімнати. Нічого не вдієш — мусив замовкнути. Замовк, так і не вирішивши, хто менш музикальний — я чи вони?
Про всякий випадок я знову прикинувся хворим, ліг на диван і став читати. Була за дванадцять десята, а ми з братами Кошмарик домовилися зв'язуватись кожної години. Точно о десятій я взяв у руки люльку й викликав співрозмовника. Цього разу це був Ярек.
— Привіт, кольоровий Кошмарику, — привітався я.
— Вклоняюся вам і щиро вітаю, пане Єжи.
— Дякую. А насамперед поздоровляю. Ви добрячу кашу заварили.
— Скоріше, в міру.
— Ваші кольорові димарі оглядали сьогодні з різних пунктів міста близько десяти тисяч людей. Більше, ніж на футбольному матчі першої ліги.
— То й чудово!
— Завтра приїздить з Варшавського телебачення мій чи то близький знайомий, чи приятель, редактор Фуньо. Він привезе з собою найкращу знімальну групу й півкілометра кольорової кінострічки, щоб зняти кольорові димарі.
— Який на вдачу той редактор Фуньо?
— Зовні він схожий на неврастеника, але під такою зовнішністю криється гусеничний мотор майже на п'ятсот кінських сил, чудовий режисер і ще кращий організатор.
— Він не зірветься?
— Напевно, ні. Він славний хлопець, але галасливий.
— Ви якось підготуйте його до несподіванок.
— І не збираюсь. Я хворий, в мене запалення голосових зв'язок, — сказав я могутнім, як дзвін, голосом.
— Авжеж, я чую, ви втрачаєте голос із кожною секундою. Та все ж ви подивитесь кольорові димарі в їхній повній красі. У вас удома є кольоровий телевізор?
— Так, у дітей є дуже гарний, японський.
— Сподіваюсь, що ви розважитесь, як і ваші діти.