Пісня Сюзанни. Темна вежа VI

— Я зробила те, що мусила зробити, — промовила нервово Мія. — Це моє дитя, мій малюк, а зараз кожен проти мене. Кожен, окрім тебе, а ти допомагаєш мені тільки тому, що мусиш. Згадай, що я сказала… якщо буде на те воля ка, отак я сказала…

Відгукнувся голос Детти Волкер. Грубий, хриплий, нетерпливий до заперечень.

— Мені насрати на ка, — гаркнула вона. — І тобі краще буде, якщо ти про це пам’ятатимеш, ага. Маєш проблеми, дівко. Ось-ось тобі народиться байстря, а ти навіть не уявляєш собі, що воно буде за таке. Якісь там люди, вони тобі наобіцяли, що допоможуть, а ти навіть не маєш ані найменшої гадки, хто вони за такі. Курво, ти навіть не знаєш, що таке телефон і де його шукати. Так що тепер ми сидимо отут, поки ти мені не розкажеш, що мусить бути далі. У нас палавер, дівко, тож давай балакати, і якщо ти не викладеш мені все чесно, ми так і будемо сидіти тут з усіма цими торбами, поки не настане ніч і ти не народиш свого дорогоцінного малюка на цій лавці, а тоді скупаєш його в цім засранім фонтані.

Жінка на лаві вишкірилася, показавши зуби в гидотній посмішці, ну чисто тобі Детта Волкер.

— Ти переживаєш за малюка… і Сюзанна, вона теж трохи переживає за цього малюка… а мене, мене майже випхали з цього тіла, і мені… мені насрати на нього.

Якась жінка з дитячим візком (той виглядав божественно легким, порівняно з полишеним Сюзанною інвалідним кріслом) кинула знервований погляд у бік жінки на лаві і ледь не бігом поспішила зі своєю дитиною подалі.

— Отже, — весело вигукнула Детта. — Гуляймо прямо тут, заперечень нема? Гарна погода для балачки. Ти мене чуєш, мамуню?

Ані слова у відповідь від Мії, нічиєї дочки і матері одного. Детта цим не переймалася, її вищир тільки поширшав.

— Ти мене чуєш, от і гаразд; ти чуєш мене гарнесенько. Тож давай таки строха побалакаєм. Давай потеревенимо. У нас палавер.