Свідків злочину не було

— Ме… мене перевірили? — приголомшено перепитав.

Табурчак звівся, налив води з графина у склянку й спрагло випив, розливаючи воду по підборіддю. Витерся, сів. Я не квапив його — нехай усвідомить своє становище. Я підійшов до вікна, розчинив. Який сонячний ранок! Тільки радіти, сміятись… Але не всіх він тішив. Життя…

— Я три дні жив у однієї жінки в Києві, — тихо сказав.

— Це вже ближче до істини, але не зовсім, — зауважив я. — Хто ж тоді повідомив вам про сина?

— Дружина, коли приїхав.

— Угу. Сподіваюсь, адресу і прізвище тієї жінки ви пам'ятаєте? — Я не хотів бачити його обличчя, на якому було каяття, безпорадність і навіть прохоплювалася ненависть. Його ненависть я відчував спиною.

— До чого та жінка? Це моя особиста справа. Невже ви вважаєте, що Руслан через мене не вертається додому? — примирливо, з гіркотою мовив.

— Значить, київська жінка — неправда, — зробив я висновок. — Чого ви боїтеся зізнатись?

— В чому?

— Гаразд, товаришу Табурчак, — повернувся до нього, і він втупив злякані очі в стіл. — Дарма викручуєтесь. Думав, відверто розкажете. Йдеться ж про вашого рідного сина, а ви граєтеся в сумнівне лицарство. Не в цьому воно виявляється. І ви, пробачте, трохи запізнилися.

— Не вам судити. Я жив у Києві, — вперто повторив.

— Ідіть, — відпустив його.

— Надіюсь, ви дружині… Ця розмова між нами… — забелькотів, простягуючи руку, але я прийняв свою зі столу.

— Не обіцяю. Все залежить від розшуку, — суворо сказав, уникаючи його запобігливого погляду.

Вже на порозі помітив, що на ногах у нього — літні сандалі. Тому й ступав тихо, наче скрадався. Після мого вчорашнього недоречного питання туфлі з латуневими накладками не взув. Що ж, я потрапив у ціль. Це підтвердило, що Табурчак ночував у Шулешко. Бракувало тільки свідків.

Одначе мене непокоїла затятість Табурчака. Він чогось боявся, не хотів говорити про зв'язок з Шулешко. Його боязнь, відчував, стосувалася не зради. Зраду жінка може простити. Тепер мені треба поговорити з продавщицею, а потім піти з Луциком на пляж шукати Хрипливого.

Розгорнув справу Василя Кисюри. Показання свідків: офіціанта ресторану «Парус», адміністратора, відвідувачів, потерпілих. А все почалося з того, що Кисюра на зональних змаганнях з боксу виграв першість у своїй ваговій категорії. Ввечері зайшов із друзяками до ресторану відзначити перемогу. Пили, гуляли. Причепився до дівчини, якийсь хлопець за неї заступився, тоді розлючений Кисюра вхопив пляшку і розбив йому голову. Потім утік, сховався. Заарештували його через два тижні на квартирі у сестри… Я не повірив власним очам. Сестра — Шулешко Раїса Гаврилівна!

Шулешко!

Схопився повідомити Скоричу, але стримався, взяв себе в руки й до кінця переглянув справу. Фотографія Кисюри: плескате обличчя, тонкі губи й маленькі очі, чубчик над вузьким лобом. Я заплющився, щоб пригадати, чи не зустрічав такого хлопця… Ні. Та й за чотири-п'ять років його зовнішність могла змінитися.