Корабель з райдужними вітрилами

І найголовніше — небагато було на трибунах болільників, по правді, я певен, що їх було небагато таких, які б так чітко бачили гру, як бачив її Максим! І тоді мені ставало до щему шкода його. Я навіть на поле дивився неуважно. Я думав: «А тобі ж, бідолахо, мабуть, ніколи не доведеться вдарити по м'ячу! Хіба це справедливо?» Наш тренер, Валентин Захарович, не перестає повторювати, що тепер не те, що раніше, коли у футбол грали за принципом: «бий — біжи!» Тепер у футбол, в основному, головою грають. Не в тому, звичайно, розумінні, що відпасовують головою горішні м'ячі, а що думають, сірою речовиною, як каже Кирило, грають у футбол. І футболові — ой як потрібні такі хлопці, як Максим!

І тоді я подумав ще над тим, над чим раніше, по правді, просто не задумувався, бо футбол був для мене справою всього мого життя. А тут я подумав: «Хіба тільки у футболі потрібні такі чіткі хлопці, що спершу міркують, а потім наносять удар не під гострим кутом, а під тим, що треба, під найзручнішим? Це — умовно. Або, як каже Кирило, — «фігурально». Насправді ж б'ють вони не по м'ячу, а може, й по атомному ядру чи ще там по чому…»

І ще я подумав: «Олежко, а що, коли тобі не доведеться грати у футбол в майбутньому? Що, коли доведеться обирати іншу професію? Ну, станеться нещасний випадок, скалічиш ногу чи й обидві, ще щось станеться непередбачене, і доведеться забути про спорт? Що тоді? Зможеш ти бути капітаном і в тій своїй іншій професії, про яку зараз навіть гадки не маєш, бо ти про неї просто не думав? Чи залишишся рядовим «гравцем»? Адже у футболі (хай поки що у дитячій футбольній команді) ти став капітаном не тільки тому, що вмів бачити і передбачати і за себе, і за інших, а, по правді, ще й тому, що ніколи для тебе не було важливим — самому по воротах вдарити, самому гол забити чи віддати м'яч товаришеві, партнерові, який в ту хвилину зробить це краще, бо він у вигіднішому становищі, ніж ти, йому бити «з ноги», а тобі ні.