Корабель з райдужними вітрилами
- Автор: Билкун Николай Васильевич
- Год: 1980
- Язык: украинский
- Год: "Веселка"
- Жанр: Прочая детская
Электронная книга - «Корабель з райдужними вітрилами». Краткое содержание книги:
Мій дядько, мамин рідний брат, дядько Серьожа, працює рибінспектором. Так-от, дядя Серьожа має право оштрафувати браконьєра на якихось там десять карбованців. А браконьєр, по правді, не дуже того штрафу боїться — він вже на сотню карбованців риби продав. А от просадити в човні браконьєра днище, щоб той піратський човен затонув і браконьєр не мав з чого рибу ловити, дядя Серьожа не має права. Його тоді самого оштрафують, а може, й до суду віддадуть. То хіба це справедливо? А скільки таких прикладів у житті?
Футбол — що, футбол може дрібницею здатися, але порушники не лише у футболі сухими з води виходять. І я над цим часто думаю і не можу зрозуміти, чому дорослі не запровадять таких законів (і нових правил гри у футбол!), щоб порушникові ніколи, ніколи, ні за яких обставин не було вигідно закон чи правила гри порушувати. Гра повинна бути чесною. Незалежно від того, кубковий це матч чи товариський. І в житті, і в різних там серйозних справах теж має бути так.
І ще я мушу бачити, ведучи м'яч до воріт, всіх своїх партнерів праворуч і ліворуч від себе, щоб котрийсь не захопився і не опинився у офсайді, тобто в положенні поза грою…
Це й тоді, коли я навіть рядовий гравець, просто у відповідальну хвилину мені відпасували м'яч і довірили розвивати атаку, вся команда на мене в ці хвилини працює.
А скільки я повинен бачити як капітан! Все і за всіх. На те я капітан. І коли хтось з моїх хлопців психоне і нагрубить, правила порушить — я за всіх відповідаю. Ні-і, я не задаюсь, але капітаном бути — дуже навіть непросто. Навіть у грі. Не в футбольній, а в тій, що Кирило Куличенко придумав. З цим кораблем з райдужними вітрилами. От Вадик Іванов і має нагоду в цьому переконатися, що капітаном дуже навіть нелегко бути.
Максим — молодець. По правді, нам всім спершу теж здалося, що найсправедливіше напасти на ту плавучу тюрму і всіх тих вартових, наглядачів, катів різних — за борт, акулам на корм. Але… Не можна так. Тут на все треба зважати, коли йдеш на бій за справедливість під найсправедливішим у світі прапором.
Тоді, як наші з югославами грали, коли полковник Іван Іванович Швецов Максима з собою у своїй «Волзі» на стадіон привіз, я на трибуні поряд з Максимом сидів. Взагалі-то, я футбол люблю дивитися з висоти, але Максим зі своїм кріселком міг сидіти лише внизу, отож і всі ми коло Максима сіли. Тільки Толі Юхимця не було, він з татом, мабуть, в іншому секторі сидів.
Гра була дуже цікавою. Я не просто «болів». Я вже не вмію галасливо «боліти», галалакати, підбадьорювати свою команду, я дивлюся гру професійно. Я — ніби суддя, і разом з тим і гравець на полі, і болільник. Болільник-контролер. По правді, я навіть заздрю тим, хто може собі дозволити бездумно «боліти». Я вже так не можу. Я на кожному відповідальному матчі — як на уроці сиджу. Вчуся. Ставлю себе на місце кожного гравця, і на місце капітана, і на місце судді, і навіть на місце всіх по черзі гравців команди-суперниці. Я за всіх рішення приймаю, намагаюся вловити і їх помилки, і їхні маленькі перемоги в боротьбі за м'яч за кілька секунд до того, як всі, хто є на стадіоні, зрозуміє, що ж, власне, сталося.
Але цього разу я спостерігав не лише за гравцями і грою, я крадькома спостерігав і за Максимом. Я ще тоді, у дворі, коли ми, граючись, грали у футбол під його лоджією, помітив, що Максим дуже тонко розбирається у грі. Але хіба тоді була гра? Ми гралися, а не грали. Тут — зовсім інше. Тут — чверть фіналу кубка. А Максим бачив гру. Він все розумів точнісінько так само, як і я. Хоча, по правді, для мене тут було все значно зрозумілішим, я почувався у рідній стихії, а він? Коли він грав у футбол? І чи доведеться йому ще коли у футбол грати? Навіть тоді, коли він грав, це була забавка, дворова гра, а не справжня. І разом з тим відчувалося, що Максим все сприймає правильно і навіть якось професійно. Час від часу він нахилявся до мене і звіряв свої припущення і спостереження:
— Олежко, правда ж, він дарма не оддав Хоменкові?
Хоменко так добре відкрився і бив би не під таким гострим кутом…
Або:
— Поспішив, поспішив, треба було воротаря з воріт виманити. Я б його обов'язково виманив! Ех, витримки не вистачило…