Острів Каміно

На допомогу їй прийшла «вампірниця» Емі Слейтер, яка, привітавши Мерсер із прибуттям на острів, взялася розповідати про трьох своїх дітей і про те, як вона рада вирватися з дому хоча б на вечір. Потім до їхньої компанії приєдналася Лі Трейн, проте говорила вона мало. Майра в ядучо-рожевій сукні-балахоні розміром із невеликий намет гасала по кімнатах, викрикуючи розпорядження щодо їжі, розставляючи напої й не зважаючи на собак, що скрізь крутилися під ногами.

Наступними з’явилися Брюс і Ноель: нарешті Мерсер зустріла того, кому була зобов’язана своєю творчою відпусткою. Він був у лляному костюмі м’яко-жовтого кольору з краваткою-метеликом — попри те, що про дрес-код у запрошенні чорним по білому було написано: «якомога менш формально». Утім, Мерсер давно вже знала, що в літературній тусовці кожен одягається як заманеться. Кобб був у спортивних шортах. Ноель мала прегарний вигляд у простій білій бавовняній сукні-сорочці, яка підкреслювала її стрункість. «Кляті француженки!» — подумала Мерсер, відпиваючи Шаблі й намагаючись не випадати з бесіди.

Серед авторів нерідко трапляються досвідчені оповідачі з нескінченним запасом історій, анекдотів і жартів, але бувають і інтроверти, які не мають снаги до балачок і найкраще почуваються у своєму самотньому світі, а не у веселій компанії. Мерсер була десь посередині. Самотнє дитинство привчило її жити у власному мовчазному світі, тому сміятися, балакати й жартувати у неї виходило лише з певним зусиллям волі.

Далі з’явився Енді Адам й одразу ж попросив подвійну порцію горілки з льодом. Майра вручила йому напій, тривожно поглянувши на Брюса. Вони знали, що Енді знову запив, а це могло мати дуже небажані наслідки. Коли Енді відрекомендовувався Мерсер, та одразу помітила невеличкий шрам над його лівим оком і згадала про його схильність затівати бійки в барах. Енді й Кобб були приблизно одного віку, обидва розлучені, обидва надто полюбляли випити й повсякчас стирчали на пляжі. Обом їй пощастило заробляти на продажах книжок достатньо, щоб мати змогу провадити гулящий спосіб життя. Невдовзі вони природньо притягнулися один до одного й узялися балакати про риболовлю.

Джей Арклруд, похмурий поет і невизнаний літературний геній, прийшов одразу після сьомої — за словами Майри, це для нього було ранувато. Узявши келих вина, він привітався з Брюсом, але до Мерсер не підійшов. Тепер, коли всі зібралися, Майра попросила тиші й запропонувала тост:

— Піднімімо ж келихи за нашу нову подругу, Мерсер Манн, яка приїхала сюди, прагнучи знайти на сонячному пляжі творче натхнення, аби закінчити свій клятий роман, який мала здати ще три роки тому. Будьмо!

— Усього три роки?— зітхнула Лі, й багато хто засміялись.

— Мерсер?— повернулася до неї Майра.

Та всміхнулася й сказала:

— Дякую. Я дуже рада знов тут опинитися. З шести років я щоліта приїжджала сюди до своєї бабусі, Тесси Маґрудер,— можливо, дехто з вас її знали. Дні, які я провела з нею тут, на пляжі острова, були найщасливішими в моєму житті— принаймні дотепер. Це було давно, але я рада повернутися. І рада бути тут сьогодні з вами.

— Ласкаво просимо,— промовив Боб Кобб, піднімаючи келих.

Решта присутніх зробила те саме, і з щирими «Будьмо!» всі випили за неї й одразу взялися жваво балакати.

Брюс підійшов до Мерсер і тихо сказав:

— Я знав Тессу. Адже вони з Портером загинули в штормі?

— Так, одинадцять років тому,— підтвердила Мерсер.

— Мені дуже шкода,— дещо ніяково промовив Брюс.

— Що ви, все гаразд. Це вже в минулому.

Аж ось усі розмови перервав гучний голос Майри:

— Ну що, час попоїсти! Беріть свою випивку й ходімо за стіл: вечеря вже чекає.

Усі пройшли в їдальню. Стіл був вузький і недостатньо довгий для дев’яти людей, але Майра б утиснула там хоч і двадцятьох. Стільці були різномасті, зате обставлено стіл було дуже гарно: посередині стояв рядок коротких свічок, а по боках — багато квітів. Старовинний посуд і келихи було підібрано дуже вдало, а таке ж старовинне столове срібло було розкладено ідеально рівно, як і щойно попрасовані й складені тканинні серветки. Майра тримала в руках аркуш паперу, де було позначено, кого куди слід посадити — вочевидь, вони з Лі чимало щодо цього посперечались,— і гучно керувала гостями. Мерсер посадили між Брюсом і Ноель, і після звичних суперечок та буркоту всі нарешті опинилися на своїх місцях. Поки Дора — відповідальна за їжу — розливала вино, за столом зав’язалися три окремі бесіди. Крізь відчинені вікна вільно заходило тепле повітря ззовні, а зверху, неподалік від стола, неголосно шумів старенький вентилятор.

— Отже, правила такі!— оголосила Майра.— Жодних розмов про свої книги — і про політику. Серед нас є республіканці.

— Що?!— обурився Енді.— Хто їх покликав?

— Я. Якщо щось не подобається, ніхто нікого тут силою не тримає.

— І хто ж вони?— не вгамовувався Енді.

— Я!— гордо здійняла руку Емі. Було видно, що таке трапляється вже не вперше.