Аналітична історія України
- Автор: Боргардт Олександр
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Жанр: История
Электронная книга - «Аналітична історія України». Краткое содержание книги:
Книга Олександра Боргарда відзначається культурною гостротою суджень і науковим підходом до аналізованих історичниї подій. Чітка логіка викладу і аналізу матеріалу – основа цієї ґрунтовної розвідки, яка у певному сенсі є безпрецедентним явищем у огромі сучасної історіографічної літератури. Небайдужість і глибокий патріотизм – це ті дві риси, які безпомильно маркують творчість дослідника і привертають увагу до його книг людей часом діаметрально протилежних політичних та естетичних поглядів. «Аналітична історія» має стати настільною книгою кожного свідомого і небайдужого інтелігента в сучасній Україні.
Зазначимо, що центр ваги цієї історико–публіцистичної праці лежить не стільки в тому аби відтворити минуле, а головне, щоб його проаналізувати. Щоби принаймі не наступати на ті ж самі граблі. Щодо цього, процитуємо радше самого автора:
«Нас тут цікавлять саме історичні події, як наслідок певних причин. Будуть цікавити рушійні сили подій, та те, що могло би бути якби змінилися певні причини. Тобто нас цікавитимуть не так самі історичні події як такі, а радше те, звідки вони виникають, та до чого та в який спосіб призводять. Оце ми й будемо вважати якоюсь мірою, не більше – аналітичною історією».
Відповідно стиль викладу обраний не стільки академічний, скільки публіцистичний, що має максимально поширити коло можливих читачів. Це, деякою мірою, не можна вважати новацією бо є продовженням досвіду П. Штепи, М. Мироненка, Є. Гуцала та багатьох інших.
Але, вирішальне розходження маємо – схоже, в юридичному аспекті.
Бо, держава не є державою, як у ній не працює система законів, що в принципі повинна задовольняти трьом ґрунтовним вимогам:
1. Закони повинні діяти, стало та без виключень.
2. Діяти для всіх громадян держави, без виключень.
3. Перед ними всі громадяни мають бути рівні.
В банді таке щось є також, є й певні закони, але… Банда нічого не виробляє, а тому мусить існувати в суспільстві виробників, у яких краде для себе, яких рекетує та грабує. Так от оцих останніх, що живуть на тому ж географічному терені, та годують їх своєю працею, – вони називають «фрайєрамі», та на них не розповсюджуються жодні закони.
Тут теж не важко угледіти щось до болі знайоме. Бо це – таке щось, як оте совєцьке суспільство, в якому були чудові закони, найдемократичніші у світі, навіть Конституція з усіма можливими правами, а діяло єдине – «тєлєфонноє право». Жоден з перелічених вище трьох пунктів, щодо законів, там просто не існував.
В цьому аспекті, біснуватий Хрущов, який прийшов після Сталіна, та «разоблачіл культ лічності», – прагнув лише одного, щоб у більшовицькій верхівці виконувалися хоч якісь людські закони, які за Сталіна не захищали більше не тільки «фрайєров» – безпартійних, але й щодо самих комуністів замінилися на «расстрєльниє спіскі».
Що ж до нас із вами – грішних, більшості людей своєї держави, її новий «вождь» не надто турбувався, Чи вже забулося, як він сам, у кінці своєї «відлиги» налившися кров’ю та розмахуючи за своїм звичаєм кулаками в повітрі кричав: «Ви што, думаєте – ми разучілісь арєстовивать?!»
Можуть заперечити: мовляв, це беззаконня, дійсно, бувало, але було нерівномірним, часом підсилювалося, а часом і послаблювалося. Що ж, і насправді так, але тому, хто зазнав на собі його підсилення – від цього було не легше. Не кажучи вже про чисто прагматичну причину, – якби воно не послаблювалося, давно вся країна була би на Колимі… А все це разом і дає підстави вважати Третю імперію – подальшим кроком перетворення імперії на кримінальну. Поготів, то була навіть уже не національна держава, а держава інтернаціонального люмпена, який не так народжувався, як вербувався з розкладених та денаціоналізованих народів, націй. Цей процес завжди відбувався в Російській імперії, але в Третій – нечувано прискорився. Оті царі, в справі, «обрусєнія» – були сутими дилетантами, у порівнянні до совєцьких самодержавців, – «вождєй».
До того ще одне, чи не переконливіше – стисла подібність визискувальної діяльності ще й в економічній сфері. Всі сучасні суспільства побудовані на експлуатації, на визиску, годі казати, але… У цивілізованих країнах світу такий визиск складав, у середньому, десь 8–10 %, що за умов загального добробуту не є занадто обтяжливим для будь–кого. Але у «рабочє–крєстьянском государствє», вона – ця норма визиску, сягала вже десь 90 %, що не компенсувалося, зауважимо, ні безплатною освітою, ні безплатною охороною здоров’я. Витрати на всі ці громадські цілі становили десь 300крб/рік на кожного працюючого, не більше.
От і дивіться самі, це вже вам, навіть, не рекет; це вже суцільний пограбунок. А звідси й постійне порушення всіх можливих законів щодо «фрайєров»: не тільки людських та Божих, а навіть своїх власних. Самими ж для себе установлених.
Післямова
Окремих і конкретних причин для провалу Других Визвольних Змагань – було вдосталь. Але загалом і в цілому їх можна визначити як недостатнє дистанціювання від імперії, колонією якої з 1709 та по 1917 перебувала Україна. Дистанціювання від імперіалізму як царського, так і особливо небезпечного червоного. Тоді ще, правда, у Києві 1917 не казали так відверто (здається, навіть, дєнікінці) про те що, мовляв, ми просто «обрєчєни бить вмєстє», але результати – ви бачили.
Так воно й сталося, що вже кілька років по тому (коли було вже пізно) необхідну умову української незалежності коротко (хоч і вичерпно) сформулював комуніст Микола Хвильовий – «Геть від Москви». З тих пір ця проста вимога, яку так часто забували поміж 1654 та 1917, – є та буде, як у них кажуть, «краєугольним камнєм» української незалежності. Та хто про неї не пам’ятає – тому незалежність непотрібна. Не дивно, що поглядами Хвильового негайно зацікавився Дмитро Донцов.