Аналітична історія України
- Автор: Боргардт Олександр
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Жанр: История
Электронная книга - «Аналітична історія України». Краткое содержание книги:
Книга Олександра Боргарда відзначається культурною гостротою суджень і науковим підходом до аналізованих історичниї подій. Чітка логіка викладу і аналізу матеріалу – основа цієї ґрунтовної розвідки, яка у певному сенсі є безпрецедентним явищем у огромі сучасної історіографічної літератури. Небайдужість і глибокий патріотизм – це ті дві риси, які безпомильно маркують творчість дослідника і привертають увагу до його книг людей часом діаметрально протилежних політичних та естетичних поглядів. «Аналітична історія» має стати настільною книгою кожного свідомого і небайдужого інтелігента в сучасній Україні.
Зазначимо, що центр ваги цієї історико–публіцистичної праці лежить не стільки в тому аби відтворити минуле, а головне, щоб його проаналізувати. Щоби принаймі не наступати на ті ж самі граблі. Щодо цього, процитуємо радше самого автора:
«Нас тут цікавлять саме історичні події, як наслідок певних причин. Будуть цікавити рушійні сили подій, та те, що могло би бути якби змінилися певні причини. Тобто нас цікавитимуть не так самі історичні події як такі, а радше те, звідки вони виникають, та до чого та в який спосіб призводять. Оце ми й будемо вважати якоюсь мірою, не більше – аналітичною історією».
Відповідно стиль викладу обраний не стільки академічний, скільки публіцистичний, що має максимально поширити коло можливих читачів. Це, деякою мірою, не можна вважати новацією бо є продовженням досвіду П. Штепи, М. Мироненка, Є. Гуцала та багатьох інших.
Там, якщо злущити полову всіх «арґументів» і «доказів», виступає простий, хоч і доволі ірраціональний мотив бажання, який формулюється в простих словах: Третій Рим є єдиним законним спадкоємцем Риму Другого, значить… А, поскільки Трєтім Римом вони призначили себе самі, то є ясною й ціна цьому.
У того ж Н. Данілєвского знаходимо й арґументи проти Австро–Угорщини, які дозволяють думати, що наступна більшовичня – прямі ідейні спадкоємці колишнiх «царскіх сатрапов», – більш–менш серйозно вважали себе й спадкоємцями Австро–Угорської імперії, захопивши стільки її колишнiх земель: Буковину, Галичину та Закарпаття. Адже, не забувайте, як найменше в пошані була у них завжди вона, звичайна логіка.
В Австрії укривалося від совєтів не так вже й багацько людей, але сподіваючись закріпитись там, окупанти діяли у своїй зоні, як повні хазяєва. Саме цьому, а також власній необережності (адже – міг все знати) завдячив полковник Вишиваний тому, що потрапив у лапи совєцьких.
Бо, шкода, була саме й тільки необережність, звичайна та непростима. Чи не застерегла його, бува, доля С. Петлюри, ближчим радником якого він був? Чи так і не застерегла доля тих діячів Других Визвольних Змагань, які полишились на теренах СССР, або туди повернулись? – та були в більшості закатовані або розстріляні по совєцьких тюрмах та таборах. Не застерегла його, як бачимо, й доля члена УЦР Миколи Галагана, який був арештований у окупованій Празі 1945 та вивезений до Києва, де був закатований у Лук’янівській тюрмі – ще перед ним. Там же загинув вивезений з Праги 1945 колишнiй міністр праці УНР, Валентин Садовський. Або так само міністр УНР в справах промисловості й торгівлі, знайомий нам Іван Фещенко–Чопівський, вивезений до СССР 1945.
Чи його ніяк не застерегла й доля Рауля Валленберґа, зникнення якого набуло ще тоді чималого розголосу?
Про все це полковник Вишиваний міг та повинен був знати, чи то з преси або радіо, чи то від української громади, з якою постійно контактував.
Але він, як і його попередники, стає жертвою СМЕРШ, яка передає його в руки НКВД; його відправляють до Києва, де він і гине за нез’ясованих обставин у Лук’янівській тюрмі. Розвідка заарештовує на терені чужої країни її громадянина, іноземця, якому не висувається конкретно звинувачення, та якого вивозять до себе. Все це істотно перевищує навіть для окупаційної влади, – її юридичну компетенцію.
Чи полковника могли заарештувати за якісь кримінальні злочини, скоєні – скажімо, підчас Других Визвольних Змагань в Україні? – ні, в жодному разі. Бо й тут є дві істотних юридичних перепони.
По–перше, злочини мають так званий «термін давнини», не більше
20 років. Отже, за скоєне 1917–1921 відповідальність знімається.
По–друге, Україна не була на той час під юрисдикцією Росії, підпавши знову під неї лише внаслідок Другої Окупації. Крім того, потрібна була на це згода власного, австрійського уряду. А, як так, то заарештовувати на законних підставах полковника В. Вишиваного, можна було би хіба тоді, якби він, примiром, підклав би бомбу під совєцьку комендатуру, чого він – напевно не робив, але i в цьому випадку мусить бути згода австрiйської влади. Цей арешт, як і перелічені нами вище – були суцільним паплюженням права, особливо – міжнародного.
Все це дає нам нагоду поставити саме тут та вирішити одне важливе, в тому числі – й для історії правове питання. Ми поставимо його в такий спосіб: в чому є схожість та в чому є різниця, – між такими соціальними структурами, як держава та орґанізована банда злочинців (або мафія)? Може здатися, що це надто гостра постановка питання, але далі побачимо, що так не є.
Зауважимо, що сама постановка цього питання була би абсолютно немотивованою іще в минулому – XIX ст.; але ми живемо – на початку ХХI. Попередимо, на всякий випадок, що такий простий параметр, як розміри – до уваги братися не буде: він тут – ні до чого.
Спільного – є понад багацько; обидві є соціальними структурами людського суспільства, обидві діють на певному замкненому географічному терені. Обидві діють через певну систему певним чином визначенних відносин поміж їх учасниками. Обидві мають певну мову спілкування. Порізнює їх те, що держава – то є національне утворення, а банда… що ж, туди приймають і сторонніх. Банда, то є, як тепер кажуть – «політична нація»: без нації. Відповідно й репродукція, що підтримує існування системи в часі, – відбувається у них різно: в державі – за рахунок народження людей, біологічної репродукції, та менше за рахунок вербовки – прибуття еміґрантів. А от у банді – більше за рахунок поповнення новими злочинцями.