Аналітична історія України
- Автор: Боргардт Олександр
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Жанр: История
Электронная книга - «Аналітична історія України». Краткое содержание книги:
Книга Олександра Боргарда відзначається культурною гостротою суджень і науковим підходом до аналізованих історичниї подій. Чітка логіка викладу і аналізу матеріалу – основа цієї ґрунтовної розвідки, яка у певному сенсі є безпрецедентним явищем у огромі сучасної історіографічної літератури. Небайдужість і глибокий патріотизм – це ті дві риси, які безпомильно маркують творчість дослідника і привертають увагу до його книг людей часом діаметрально протилежних політичних та естетичних поглядів. «Аналітична історія» має стати настільною книгою кожного свідомого і небайдужого інтелігента в сучасній Україні.
Зазначимо, що центр ваги цієї історико–публіцистичної праці лежить не стільки в тому аби відтворити минуле, а головне, щоб його проаналізувати. Щоби принаймі не наступати на ті ж самі граблі. Щодо цього, процитуємо радше самого автора:
«Нас тут цікавлять саме історичні події, як наслідок певних причин. Будуть цікавити рушійні сили подій, та те, що могло би бути якби змінилися певні причини. Тобто нас цікавитимуть не так самі історичні події як такі, а радше те, звідки вони виникають, та до чого та в який спосіб призводять. Оце ми й будемо вважати якоюсь мірою, не більше – аналітичною історією».
Відповідно стиль викладу обраний не стільки академічний, скільки публіцистичний, що має максимально поширити коло можливих читачів. Це, деякою мірою, не можна вважати новацією бо є продовженням досвіду П. Штепи, М. Мироненка, Є. Гуцала та багатьох інших.
Зауважимо тут, що обидві концепції були принципово взаємовиключаючими: якщо сподіватися на німців, то проти них не можна було збройно боротись; і навпаки.
Однак, реальне життя незабаром розставило все по своїх місцях. Німецькі окупанти на самому початку – не надто суворо реаґували на проголошення Акту, та це, можливо, дещо обнадіяло та підбадьорило мельниківців. У жовтні 1941 вони створюють у Києві, попри провал акції з Актом, – Українську Національну Раду на чолі з професором М. Величківським. Розвинули дещо ризиковану, але широку українську діяльність у Києві, видаючи ґазету «Українське Слово» та літературний журнал «Литаври» (Олена Теліга). Безумовно, розраховуючи на те, аби – як не офіційною підтримкою, то принаймні ескалацією дрібних доконаних фактів, – домогтися свого. Але, все це хутко покінчилося, вже у лютому 1942, – Бабиним Яром.
Ми часто недооцінюємо й досі, як ця тоталітарна збиранина хутко засвоювала досвід одне в одного. Тут було чи не дослівне копіювання того, як совєти заохочували до «украінізації», щоби висвітити цим національно свідомі елементи українського народу, та – репресувати їх; гестапівці діяли тут у стисло подібний спосіб.
Ці події якоюсь мірою отверезили ОУН–м, та в подальшому ці люди об’єднувалися з ОУН–б у відчайдушній боротьбі з німецькими окупантами. А полковник А. Мельник, попри його ґерманофільство, був так само запроторений до арешту, як і С. Бандера.
По війні, хоча примирення з ОУН–б так і не було досягнуто, полковник А. Мельник спромігся 1948 створити Українську Національну Раду та реорґанізувати Державний Центр УНР.
Перебуваючи 1957 в Канаді, він закликав підчас одного із своїх виступів, об’єднати сили українців світу, поза межами окупованої батьківщини, ясна річ. Та цим поклав початок існуванню Світового Конґресу Вільних Українців, який розпочав своє народження Першим світовим Конґресом Вільних Українців, шкода, вже по смерті Андрія Мельника, 1967.
Найкраще, мабуть, написав про цю благородну людину, великого українського патріота, – Євген Маланюк, який особисто знав полковника: у своєму нарисі – «Андрій Мельник».
Наприкінці наведемо досить цікавий документ – складений напередодні смерті власноручний заповіт:
Перед українським народом і націоналістами ще важка й затяжна боротьба. Але перемога буде за нами. До всенародного зриву в совєцькому блоці держав, разом з тим і в Україні, неминуче мусить прийти, сили революції розгорнуть себе, і немає найменших підстав сумніватися в тому, що прийде час, коли затріщить московсько–більшовицька імперія і розсиплеться в порох, а на її руїнах поруч інших вільних народів постане визволена з нестерпимого рабства Україна, будуючи власне життя, у власній, ні від кого не залежній державі.
До всіх же тих, що готові продовжувати бій проти окупанта, – наш заклик:
Дійте з найбільшою оборежністю, але дійте невпинно. Лише через найближчу інтимну дружбу включайте нових неофітів у лоно націоналістичного підпілля.
Використовуйте кожну нагоду, кожне становище, щоб діяти на користь трудящого українського народу, поборюючи паразитну московсько–комуністичну державу!
Вияснюйте, де знайдеться можливість, що людина ніколи не зазнавала таких важких форм визиску, як в СССР!
Розтлумачуйте, кому можна, що нинішній так званий розвиток соціалістичних націй є найпідступнішою і найнахабнішою денаціоналізацією, якої світ ще не знав, – є вбиванням живого духа нації!
Будіть віру в прийдешнє, в Українську Самостійну Державу, в якій не буде місця ні для визиску людини людиною, ні для національного гноблення, ні для затиску вільної думки, в якій український нарід буде свобідним господарем на своїй землі й по своїй волі.
Вірте у краще майбутнє, яке неминуче прийде. І нехай Господь Бог кріпить ваші сили, вашу волю і впевненість у перемозі!
Слава Україні!