Аналітична історія України
- Автор: Боргардт Олександр
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Жанр: История
Электронная книга - «Аналітична історія України». Краткое содержание книги:
Книга Олександра Боргарда відзначається культурною гостротою суджень і науковим підходом до аналізованих історичниї подій. Чітка логіка викладу і аналізу матеріалу – основа цієї ґрунтовної розвідки, яка у певному сенсі є безпрецедентним явищем у огромі сучасної історіографічної літератури. Небайдужість і глибокий патріотизм – це ті дві риси, які безпомильно маркують творчість дослідника і привертають увагу до його книг людей часом діаметрально протилежних політичних та естетичних поглядів. «Аналітична історія» має стати настільною книгою кожного свідомого і небайдужого інтелігента в сучасній Україні.
Зазначимо, що центр ваги цієї історико–публіцистичної праці лежить не стільки в тому аби відтворити минуле, а головне, щоб його проаналізувати. Щоби принаймі не наступати на ті ж самі граблі. Щодо цього, процитуємо радше самого автора:
«Нас тут цікавлять саме історичні події, як наслідок певних причин. Будуть цікавити рушійні сили подій, та те, що могло би бути якби змінилися певні причини. Тобто нас цікавитимуть не так самі історичні події як такі, а радше те, звідки вони виникають, та до чого та в який спосіб призводять. Оце ми й будемо вважати якоюсь мірою, не більше – аналітичною історією».
Відповідно стиль викладу обраний не стільки академічний, скільки публіцистичний, що має максимально поширити коло можливих читачів. Це, деякою мірою, не можна вважати новацією бо є продовженням досвіду П. Штепи, М. Мироненка, Є. Гуцала та багатьох інших.
Бо, Дмитро Донцов писав це коли існувала схильна до українців потуга – Австро–Угорщина, от і рекомендував опиратися на неї. А Степан Бандера діяв тоді, коли Україна не лише була повністю окупована її ворогами, але ще й оточена ними з усіх боків.
Отже, обидва наші великі діячі мали рацію, але – кожен у свій час.
Чи не перший же бій у Карпатах був фатальним для хорунжого Є. Коновальця. Він вкупі з хорунжим А. Мельником, – потрапляє до російського полону (концентраційний табір у Царицині). Полон став для обох доброю додатковою школою націоналізму. На А. Мельника він справить таке незабутнє враження, що тепер його політична позиція завжди буде послідовно пронімецькою.
З часом, уже 1917, вони обидва повертаються додому та поринають до військової діяльності. Євген Коновалець, разом із іншими, орґанізує західний Галицько–Буковинський корпус січових стрільців. Він рішуче бореться з настроями часу – мітинґово–совєцькими, та будує нові військові частини на незаперечній військовій дисципліні, не забуваючи й про головне, – традиційний культурний та політичний, духовний вишкіл Січових Стрільців. Бо ж дійсно дисциплінованою може бути тільки свідомо дисциплінована людина, яка розуміє, навіщо та дисціпліна потрібна.
Все це не пройшло марно, бо саме корпус полковника Коновальця розбив червону армію Муравьєва та Антонова–Овсєєнка в січні 1918. Другого ж разу дав їм добру научку 1919, під Гребінкою, розгромивши кращі більшовицькі частини; хоч Києва тоді й не звільнив. Адже, й корпус не все може.
Остаточна поразка 1920 та новий поділ України – не знітили полковника. Він із новою енерґією, в нових обставинах, бореться далі за українську справу, що стала справою його життя.
Року 1920, у згоді з Мельником і Петлюрою, він орґанізує на екзилі УВО (Українську Військову Орґанізацію), яка згодом, на Віденському конгресі українських сил 1929 – дасть початок відомій ОУН (Орґанізації Українських Націоналістів). Він же відновлює 1922 випуск у Львові «Літературно–наукового вісника», редаґування якого доручає своєму, чи не найстарішому соратникові – Дмитру Донцову.
На той час Австро–Угорської імперії вже чотири роки немає, є лише маленька Австрія, та нема у світі такої сили, якій була би потрібна незалежна Україна. Тому вони – Євген Коновалець і Дмитро Донцов, – змінюють і стратеґічну концепцію українського націоналізму. Віднині він вимушений буде спиратися виключно на власні сили.
Полковник Євген Коновалець, голова українського національно–визвольного руху після убивства С. Петлюри, – загинув у розквіті сил 1938 у Роттердамі (Нідерланди), від руки московського найманого убивці. Йому, як і Симону Петлюрі, не дали прожити більше 47 років.
Доповнення 5. Полковник Андрій Мельник
Полковник Андрій Мельник (1890–1964) був селянським сином із Якубової Волі на Дрогобиччині. Примітною людиною був його батько, Атанас Мельник (1857–1905), сільський громадський діяч, близький до Івана Франка. Він був не лише обраним членом місцевої, а потім і повітової ради, але й видатним діячем місцевої «Просвіти». Можна сказати, що Андрій виростав під безпосереднім впливом свого батька.
Все було наче добре в родині, але 1897 раптом помирає мати Андрія. Мачуха любить хлопця як рідного сина, але 1905, коли він учиться в 5 класі стрийської гімназії, – від сухот помирає батько.
Втім, незабаром і він, дужий, красивий та розумний хлопець, – теж починає хворіти на сухоти; під тінню цієї зловісної хвороби, на яку тоді не було ради, Андрій Мельник житиме все життя. Він, що вирішив із молодих років присвятити себе визвольним змаганням, бореться з хворобою сам, як може: фізичними вправами, далекими походами, вживає на це всю силу своєї рано розвиненої крицевої волі, але… вона супроводжуватиме його по кінець життя.
Матуру він складає у Стриї тільки 1910, та з тих же причин загострення хвороби тільки 1912 поступає вчитись до Вищої Школи Землеробства (Боденкультур) у Відні, звідки з початком війни записується добровольцем до Українських Січових Стрільців.
Вища школа зробила його, за свідоцтвом сучасників, знавцем ботаніки та агрономії. Хоча він був так само досконально обізнаною людиною не лише у військових справах, але й у літературі, музиці та театрі. Не був він тільки, здається, вдалим політиком.
Вже взимку 1914 хорунжого А. Мельника нагороджує на фронті срібною медаллю за хоробрість – престолонаслідник Карл фон Габсбурґ. Про цю хоробрість їх сотенного у січових стрільців ходили леґенди.
Російський полон, до якого він потрапив разом із хорунжим Є. Коновальцем, укріплює його проґерманські симпатії (він, як і Коновалець, бездоганно володів німецькою та польською), так і ідею соборної та незалежної України.