Сага про Форсайтів

Залишившись без дружини й сина, яких забрала в нього іспанська авантюра, Джоліон упевнився, що самотність у Робін-Гілі нестерпна. Філософ, коли він має все, що хоче, не схожий на філософа, якому багато чого бракує. Проте, привчивши себе до покори або до самої думки про покору, Джоліон, певно, змирився б із самотністю, якби не втручання Джун. Він тепер став одним із «бідолашок» і, отже, потрапив під її опіку. Якнайшвидше вирятувавши з біди одного гравера, що опинився тоді на її руках, вона з'явилася в Робін-Гілі через два тижні після від'їзду Айріні й Джона. Маленька леді жила тепер у Чізіку в невеличкому будиночку з великою майстернею. Представниця Форсайтів кращих часів, коли ні перед ким не треба було звітувати, вона все-таки зуміла пристосуватися до зменшення прибутків так, що це задовольнило і її, і батька. Оскільки орендна плата за галерею на Корк-стріт, яку він придбав для неї, дорівнювала сумі підвищеного прибуткового податку, то все залагодилося дуже просто: Джун перестала сплачувати батькові оренду. Вісімнадцять років галерея давала самі збитки, а тепер можна було сподіватись, що вона ось-ось почне окупатися, тож на думку Джун, батькові було однаково. Завдяки цьому вона, як і досі, мала свої тисячу двісті фунтів річного прибутку, і, зменшивши витрати на їжу та замінивши двох зубожілих бельгійок ще біднішою служницею-австрійкою, вона фактично зберегла попередню суму грошей для підтримки геніїв. Пробувши три дні в Робін-Гілі, вона забрала батька з собою до міста. За ці три дні вона відкрила таємницю, яку Джоліон приховував два роки, і негайно вирішила лікувати його. Вона знала лікаря, що міг це зробити. Він чудесно зцілив Пола Поста — художника, який випередив футуризм; і Джун розсердилася на батька, коли той здивовано звів брови, бо не чув ні про лікаря, ні про художника. Звичайно, якщо в нього немає «віри», то він ніколи не видужає! Безглуздо не вірити в людину, яка вилікувала Пола Поста так добре, що той аж тепер знову захворів від надмірної праці чи, може, від надмірних життєвих утіх. Особливість методу цього зцілителя полягає в тому, що він цілком покладається на природу. Він спеціально вивчає нормальні симптоми здорової природи, а коли у його пацієнта відсутній який-небудь природний симптом, він дає йому відповідну отруту, що викликає цей симптом,— і пацієнт одужує. Джун не мала найменшого сумніву, що батько видужає. У Робін-Гілі він явно живе неприродним життям, отож необхідно пробудити симптоми. Він, на її думку, відірвався від сучасності, що вкрай неприродно; серце його потребує стимулюючих засобів. В маленькому будиночку в Чізіку Джун зі своєю австрійкою — відданою служницею, такою вдячною Джун за порятунок, що тепер їй загрожувала небезпека захворіти від непосильної роботи,— всіляко «стимулювали» Джоліона, готуючи його до зцілення. Проте Джоліонові брови так і не опускалися: то австрійка раптом розбудить його о восьмій годині, коли він тільки-но заснув, то Джун забере в нього «Таймс», бо неприродно читати «таку безглузду писанину»,— він повинен цікавитися «справжнім життям». Він не переставав дивуватися з її винахідливості, особливо ввечері. Для його добра, як вона заявила, хоч він підозрював, що й вона сама має з цього якусь користь, Джун збирала у себе мало не все двадцяте століття — принаймні ту його частину, що була осяяна світлом геніальності; і століття урочисто проходило перед ним по майстерні у фокстроті чи в іншому, ще химернішому танці — уанстепі, ритм якого так не пасував до музики, що Джоліонові брови майже ховалися у волоссі від подиву перед випробуванням, яким піддавав цей танець силу волі тих, хто його танцював. Знаючи, що в Асоціації акварелістів кожен, хто претендував на звання художника, вважав його безнадійно відсталим, Джоліон сідав у найтемніший куточок і згадував ритми, на яких він колись виховувався. А коли Джун підводила до нього яку-небудь дівчину або юнака, він покірливо піднімався до їхнього рівня, наскільки це було для нього можливо, і думав: «Господи! Як їм, мабуть, нудно зі мною!» Успадкувавши від батька невгасиму приязнь до молоді, він усе-таки стомився ставати на її точку зору. Але все це його «стимулювало», і його не переставала дивувати невгамовна доччина енергія. Інколи ці вечори вшановувала своєю присутністю сама геніальність; вона приходила, презирливо скривившись, і Джун завжди знайомила її з батьком. Це, на її думку, було для нього особливо корисно, бо геніальність є природним симптомом, якого йому завжди бракувало,— таке було переконання Джун, хоч вона й щиро любила батька.