Сага про Форсайтів

Певний, наскільки це можливо для чоловіка, що Джун його рідна дочка, Джоліон часто запитував себе, в кого вона вдалася: червоно-золотаве волосся, що тепер трохи посіріло, припорошившись сивиною; відкрите, жваве личко, таке несхоже на його власне обличчя, тонке й складне; маленька, легенька постать, тим часом як він був високий на зріст, як більшість Форсайтів. Часто замислювався він, якого походження цей тип: датського чи, може, кельтського. Мабуть, думав він, кельтського, судячи з її войовничості та звички пов'язувати волосся стрічкою і носити широкі сукні. Без перебільшення можна сказати, що він віддавав їй перевагу перед «людьми двадцятого століття», якими вона була оточена, хоч вони були здебільшого молоді. Але Джун почала приділяти пильну увагу його зубам, бо цим природним симптомом він до деякої міри ще володів. Її дантист одразу відкрив «наявність чистої культури staphylococcus aureus» (яка, безперечно, може викликати запалення) і хотів повиривати всі зуби, які ще лишилися в нього, і замінити їх двома повними комплектами неприродних симптомів. Таке бажання збудило природжену впертість Джоліона, і того ж таки вечора в майстерні Джун він спробував обгрунтувати свої заперечення. У нього ніколи не було ніякого запалення, він сподівається, що його власних зубів як-небудь вистачить до кінця його життя. Певна річ, погодилася Джун, їх вистачить йому до кінця життя, якщо він їх не вирве! Але якщо він вставить нові зуби, його серце зміцніє, а життя продовжиться. Його впертість, сказала Джун, свідчить про те, що він не бажає боротися. Коли він піде до лікаря, що вилікував Пола Поста? Джоліон висловив свій глибокий жаль, але він зовсім не збирався йти до нього. Джун обурилась. Пондрідж, заявила вона, великий зцілитель, чудова людина, а йому так важко зводити кінці з кінцями й домогтися визнання своїх теорій. І саме байдужість до свого здоров'я, яку виявляє її батько, заважає йому стати відомим. Якби вони зустрілися, це було б так чудово для них обох!