Аналітична історія України
- Автор: Боргардт Олександр
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Жанр: История
Электронная книга - «Аналітична історія України». Краткое содержание книги:
Книга Олександра Боргарда відзначається культурною гостротою суджень і науковим підходом до аналізованих історичниї подій. Чітка логіка викладу і аналізу матеріалу – основа цієї ґрунтовної розвідки, яка у певному сенсі є безпрецедентним явищем у огромі сучасної історіографічної літератури. Небайдужість і глибокий патріотизм – це ті дві риси, які безпомильно маркують творчість дослідника і привертають увагу до його книг людей часом діаметрально протилежних політичних та естетичних поглядів. «Аналітична історія» має стати настільною книгою кожного свідомого і небайдужого інтелігента в сучасній Україні.
Зазначимо, що центр ваги цієї історико–публіцистичної праці лежить не стільки в тому аби відтворити минуле, а головне, щоб його проаналізувати. Щоби принаймі не наступати на ті ж самі граблі. Щодо цього, процитуємо радше самого автора:
«Нас тут цікавлять саме історичні події, як наслідок певних причин. Будуть цікавити рушійні сили подій, та те, що могло би бути якби змінилися певні причини. Тобто нас цікавитимуть не так самі історичні події як такі, а радше те, звідки вони виникають, та до чого та в який спосіб призводять. Оце ми й будемо вважати якоюсь мірою, не більше – аналітичною історією».
Відповідно стиль викладу обраний не стільки академічний, скільки публіцистичний, що має максимально поширити коло можливих читачів. Це, деякою мірою, не можна вважати новацією бо є продовженням досвіду П. Штепи, М. Мироненка, Є. Гуцала та багатьох інших.
Тут напрошується невеличкий актуальний відступ. До цих пір президенти незалежної України обдаровували нас, головне, новими та цінними думками. До першого з них належать, принаймні, дві: «Є така держава – Україна!» (напочатку), та «Маємо те, що маємо!» (наприкінці, самокритично). Від другого ми теж, довідалися про аж дві, не менш цікаві думки, що – по–перше – «Національна ідея не спрацювала» (попри те, що вона і дня не була при владі), а по–друге – «Україна – бідна…», – така бідна, така бідна, що без Росії, – ну, не вижити й годі…
Зауважимо, це повторювалося за різних обставин та кілька разів; отже, не могло бути випадковою обмовкою. Радив би з цього приводу хоча краєм ока заглянути до «Економічної географії України». А для читачів підкреслимо, що в Україні – є все, бо недарма ж «старшій брат» учепився за неї – нічим ота прислівна воша за кожух. Бо він, на відміну від українського президента, туго знає, що Україна має все, від газу та нафти – по золото, діаманти та рідкі землі. А тепер повернемося до теми нашої розповіді.
Як бачимо, за тiєї УНР, хоч теж не надто переймалися національною ідеєю, але принаймні займалися справами: не демонстрували всім своє невігластво…
За П. Скоропадського склад уряду змінюється та І. Фещенко–Чопівський подає до димісії. Його замінює С. Гутнік, одеський жид та (як звичайно) полум’яний російський патріот; за фахом – звичайнісінький біржевий спекулянт. Попередньому міністрові, щоправда, пропонували залишитись, але він відмовився. Як добрий та проникливий політик, І. Фещенко–Чопівський вірно бачив слабкі місця Гетьманату. Оцінював його, радше, як підготовчий етап до остаточного падіння української незалежності. Бачив засилля в гетьманському уряді росіян та розумів, що його участь дасть змогу удавати, ніби уряд є український. «Для такої політики я не надаюся», – сказав він тоді. А як опонент загальної політики гетьмана був потім навіть ув’язнений.
Свою урядову працю, вже віце–міністром, він відновить тільки після падіння Гетьманату, за Директорії. Але, поступово доходить кінця й Директорія, бо як із гіркотою пише він сам:
Безсумнівно, наше вояцтво було безконечно хоробре і патріотичне, лише завеликі були «порціони» горілки та часто зустрічалися на дорозі гуральні.