Хронiки Нарнії. Повна історія чарівного світу (збірка)
- Автор: Льюис Клайв Стейплз
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Книжковий клуб "Клуб Сімейного Дозвілля"
- ISBN: 978-617-12-7122-7
- Переводчик: Віктор Шовкун++
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Хронiки Нарнії. Повна історія чарівного світу (збірка)». Краткое содержание книги:
Одного дня двоє братів і дві сестри Певенсі потраплять у Нарнію — чарівну країну одвічної зими, населену фавнами і наядами, гномами і єдинорогами, добрими велетнями, драконами і звірятками, що вміють розмовляти… Тоді здійсниться давнє пророцтво про чотирьох людських дітей, які сядуть на трони величного Кейр-Паравелю, настане Різдво, повернеться лев Аслан, буде переможена Біла Чаклунка — а чарівні пригоди триватимуть…
Тоді вперше озвалася Відьма.
— Собако! — пролунав її холодний лункий голос, заглушивши всі інші звуки. — Собако, відпусти мого царського коня. Я імператриця Ядіс.
Розділ 8
Битва біля ліхтарного стовпа
«Отакої! Так ти гімператриця, чи не так? Ми ще подивимося, яка ти гімператриця», — сказав чийсь голос. Потім пролунав і другий: «Хай живе гімператриця Колні-Гетч!»[13] — і до нього приєдналося чимало голосів. Але вітання перейшли у вибухи реготу, й вона побачила, що всі глузують із неї. Вираз її обличчя змінився, вона переклала ніж у ліву руку і без попередження вчинила те, на що страшно було дивитися. З неймовірною легкістю, так ніби то була звичайнісінька річ у світі, вона простягла праву руку й відірвала від ліхтарного стовпа одну з його сталевих поперечок. Якщо вона втратила частину магічної сили в нашому світі, то не втратила сили фізичної: вона могла зламати сталевий брус, наче цукерку, тож підкинула свою нову зброю в повітря, знову її зловила, помахала нею і пустила коня вперед.
«Тепер мій шанс», — подумав Діґорі. Він проскочив між конем і рейками й рушив уперед. Якби тварина зупинилася бодай на мить, він міг би схопити Відьму за п’яту. Коли він кинувся вперед, то почув огидний тріск і тупий звук удару — то Відьма опустила сталевий брус на шолом головного полісмена; чоловік упав, наче кегля.
— Швидше, Діґорі. Її треба зупинити, — почувся голос поруч.
Це була Поллі, яка вибігла на вулицю, щойно їй дозволили встати з постелі.
— Ти молодець, — сказав Діґорі. — Тримайся за мене міцно. Тобі доведеться надіти кільце. Жовте, не забувай. Але не торкайся його, поки я не закричу.
Пролунав другий тріск, і ще один полісмен упав, як підкошений. Із натовпу долинув сердитий рев:
— Стягніть її з коня! Хапайте камені з бруківки! Викличте військо!
Але більшість людей намагалися триматися від неї так далеко, як тільки могли. Проте власник кеба, вочевидь найхоробріший і водночас найдобріший із присутніх, тримався неподалік від коня, ухиляючись від ударів сталевого бруса й намагаючись схопити Аґруса за голову.
Натовп знову зчинив неймовірний галас. Камінь просвистів над головою Діґорі. Потім пролунав голос Відьми, чистий, як звук великого дзвона, наче вона нарешті відчула себе майже щасливою.
— Покидьки! Ви мені дорого заплатите, коли я підкорю ваш світ. Не залишиться жодного каменя від вашого міста! Я вчиню з вами так, як учинила з жителями Чарна, Фелінди, Сорліса, Брамандіна.
Діґорі нарешті зловив її за литку. Вона копнула ногою назад і вдарила підбором його в рот. Від болю він випустив її литку. Губи в нього були розбиті, а рот наповнився кров’ю. Десь дуже близько пролунав голос дядька Ендру, схожий на тремтячий зойк:
— Мадам, моя люба леді, благаю вас, стримуйте себе!
Діґорі зробив ще одну спробу схопити її за п’яту, і вона знову його струсила. Ще кілька чоловіків впали від залізного бруса. Діґорі схопив її за п’яту втретє; він тримав її з усіх сил і крикнув Поллі: «Давай!», потім — слава Богу! — розгнівані, перелякані обличчя зникли. Обурені голоси замовкли. Усі, крім голосу дядька Ендру. Зовсім близько від Діґорі в темряві він квилив:
— О, що за маячня! Це кінець? Я не можу далі терпіти. Це несправедливо. Я ніколи не думав, що стану чаклуном. Це непорозуміння. Провина моєї хрещеної матері; я мушу протестувати. Та ще з моїм здоров’ям. Дуже давня родина з Дорсетширу.
«От лихо! — подумав Діґорі. — Ми ж не хотіли забрати сюди його. Прокляття, оце так несподіванка!»
— Ти тут, Поллі? — запитав він.
— Так, я тут. Перестань штовхатися.
— Я не… — почав Діґорі, але, перш ніж він устиг сказати більше, їхні голови випірнули з води під тепле сонячне сяйво лісу. А коли вони вибралися з озера, Поллі скрикнула:
— О, поглянь! Ми притягли сюди й коня. І містера Кеттерлі. І власника кеба. Ну й мішанина!
Коли Відьма побачила, що вона знову в лісі, вона зблідла й нахилилася, аж поки доторкнулася обличчям до гриви коня. Було видно, що вона почувається смертельно хворою. Дядько Ендру тремтів. Але кінь Аґрус струснув головою, весело заіржав і, здавалося, почувався пречудово. Він заспокоївся вперше, відколи Діґорі його побачив. Його вуха, досі притиснуті до голови, тепер піднялися, як їм і належало, і вогонь погас у його очах.
— Це добре, мій хлопче, — сказав власник кеба, поплескавши Аґруса по шиї. — Так воно краще. Тепер ти можеш розслабитися.
13
Колні-Гетч — божевільня в Лондоні.