Хронiки Нарнії. Повна історія чарівного світу (збірка)

— Саро, — сказала вона покоївці (яка ніколи не мала такого цікавого дня), — негайно піди в поліцію і скажи їм, що на волі розгулює небезпечна божевільна жінка. Я сама віднесу ланч місіс Кірке.

Місіс Кірке, звичайно, була матір’ю Діґорі.

Після того як мати одержала свій ланч, Діґорі й тітка Летті також поснідали.

І тоді Діґорі глибоко замислився.

Проблема полягала в тому, як відіслати Відьму до її власного світу чи принаймні вислати геть із нашого якомога швидше. Хоч би що сталося, їй не можна дозволити шаленіти в домі. Мати не повинна її побачити. І бажано не дозволити їй шаленіти в Лондоні. Діґорі не було у вітальні, коли вона намагалася «розтрощити» тітку Летті, але він бачив, як вона розтрощила ворота в Чарні. Тож він знав про її жахливу силу й не знав, що вона втратила її частину, коли прийшла в наш світ. І він знав, що вона хоче підкорити собі наш світ. На цю мить, як він міг собі уявити, вона могла вже розтрощити Букінгемський палац або Дім парламенту: і не випадало сумніватися, що чимало полісменів уже перетворені на купки пороху. І він ніяк не міг перешкодити цьому. «Але кільця начебто діють, як магніти, — подумав Діґорі. — Якщо я зможу доторкнутися до неї, а потім схопитися за своє жовте кільце, ми обоє провалимося в Ліс-між-світами. Хотілося б мені знати, чи вона знову втратить там усю свою силу? Чи то вплинуло на неї те місце, чи то був лише шок від того, що її витягли з її власного світу? Але, думаю, мені варто ризикнути. Та як мені знайти ту звірюку? Думаю, тітка Летті не дозволить мені вийти з дому, якщо я не повідомлю її, куди йду. А в мене грошей лише два пенси, хоч мені потрібно значно більше на автобуси й трамваї, якщо я захочу оглянути весь Лондон. Хай там як, а я не маю найменшого уявлення, де її шукати. Я навіть не знаю, чи дядько Ендру досі супроводжує її».

Зрештою він дійшов висновку, що йому залишається тільки чекати й сподіватися, що дядько Ендру та Відьма повернуться додому. Якщо так, йому треба буде вибігти з кімнати, вхопитися за Відьму й надіти своє жовте кільце, перш ніж вона встигне ввійти в дім. Тобто він муситиме стежити за парадними дверима, як кіт за мишею на виході з її нори; і він не покине свого спостережного пункту ні на мить. Отож він пішов у їдальню й «приліпився обличчям», як то кажуть, до шибки вікна. Це було вікно з виступом, із якого можна спостерігати за сходами аж до парадних дверей і дивитися вгору та вниз по вулиці так, щоб побачити кожного, хто наблизиться до дверей.

«Цікаво, що тепер робить Поллі?» — подумав Діґорі.

Він думав про це довго, поки минули перші повільні півгодини. Але вам не треба думати про це разом із ним, бо я вам розповім. Вона дуже запізнилася на обід, а її черевики й панчохи були мокрі. І коли в неї запитали, де вона була й що робила, дівчинка відповіла, що була з Діґорі Кірке. На подальше розпитування вона відповідала, що намочила ноги в озері й що те озеро було в лісі. Коли її запитали, а де той ліс, вона сказала, що не знає. Коли її запитали, чи то був один із парків, вона досить правдиво відповіла, що він справді був схожий на парк. З усього цього її мати дійшла висновку, що Поллі, нікого не повідомивши, заблукала в ту частину Лондона, якої вона не знала, і зайшла до незнайомого парку, де розважалася, стрибаючи в калюжі. Тож їй сказали, що вона поводилася як дуже неслухняна дівчинка і що їй більше не дозволять гратися з тим «хлопчиком Кірке», коли щось подібне повториться. Після цього її нагодували смачним обідом з усіх страв, які залишилися, й послали до ліжка, щоб вона поспала не менш як дві години. У ті часи таке відбувалося часто.