Хронiки Нарнії. Повна історія чарівного світу (збірка)

— Стійте! — крикнула Відьма. — Відійдіть назад. Ні, ще далі назад. Якщо хтось підійде ближче ніж на десять кроків до будь-кого з дітей, я проломлю йому череп.

Вона тримала в руці сталевий брус, який відірвала від ліхтарного стовпа, готова його кинути. Схоже, ніхто не сумнівався в тому, що вона не схибить, якщо його кине.

— Отже, ви хочете повернутися до власного світу разом із хлопцем і залишити мене тут, — сказала вона.

Темперамент дядька Ендру нарешті подолав його страх.

— Так, мадам, не сумнівайтеся, що я хочу повернутися у свій світ без вас, — сказав він. — І я маю на це повне право. Ви ставилися до мене ганебно й жорстоко. Я зробив усе від мене залежне, щоб показати вам наш цивілізований світ, наскільки міг. І як ви мене винагородили за це? Ви пограбували — я мушу повторити це слово — пограбували високошановного ювеліра. Ви примусили мене замовити вам надзвичайно дорогий — якщо не сказати, показний — ланч, хоч для цього я мусив віддати в заклад свій годинник і свій ланцюжок (а я мушу сказати вам, мем, що ніхто з нашої родини ніколи не віддавав нічого в заклад, крім мого кузена Едварда, але він служив у кінноті). Протягом того нестравного ланчу — я досі почуваюся зле після нього — ваша поведінка й розмова привабила несхвальну увагу всіх присутніх. Я відчуваю, що я тоді публічно себе зганьбив. Я більше ніколи не наважуся прийти до того ресторану. Ви напали на поліцію. Ви украли…

— О, замовкніть, шановний пане, стуліть пельку, — сказав власник кеба. — Зараз треба спостерігати й слухати, а не базікати.

А й справді було, що спостерігати, й було, що слухати. Дерево, на яке звернув увагу Діґорі, стало тепер високим буком, який розкинув гілля над його головою. Вони стояли на холодній зеленій траві, поцяткованій маргаритками й жовтцем. Трохи далі, понад берегом річки, виросли верби. На другому березі піднялися густі хащі смородини, бузку, диких троянд і рододендронів. Кінь жадібно поглинав пучки свіжої зеленої трави.

Тим часом пісня Лева і його горда хода туди-сюди, вперед і назад не припинялися. Найтривожнішим було те, що з кожним своїм обертом він підходив до них чимраз ближче. Для Поллі пісня Лева здавалася все цікавішою, бо їй гадалося, вона вже бачить зв’язок між музикою і тим, що відбувалося. Коли лінія темних ялин піднялася над кряжем, який був на відстані сотні ярдів, вона відчула, що ті пов’язані з глибокими і довгими нотами, які Лев проспівав на секунду раніше. А коли він перейшов на швидкі легші ноти, то вона не здивувалася, побачивши, як навкруги з’явилися примули. Таким чином, переживаючи напад глибокого хвилювання, вона відчула цілковиту переконаність у тому, що всі рослини виходять (як вона висловилася) «з голови Лева». Коли слухала його пісню, вона чула, як він вибудовує в ній різні речі; коли вона озиралася навколо себе, то їх бачила. Це так хвилювало її та збуджувало, що вона не мала часу боятися. Але Діґорі та власник кеба не могли трохи не нервувати, коли за кожним своїм обертом Лев підходив до них щораз ближче. Що ж до дядька Ендру, то він клацав зубами, але коліна йому так тремтіли, що він був неспроможний кинутись навтьоки.