Кров Дракона. Хто із нас жертва?
- Автор: Мулик Назар
- Серия: Кровь дракона #1
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: Мультимедійне видавництво Стрельбицького
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Кров Дракона. Хто із нас жертва?». Краткое содержание книги:
Магічний світ стає сильнішим і небезпечнішим для людей та королівств, особливо через свого очільника — Самаеля, чия жага до влади межує лише із його силою. Королі готуються до нових звершень, а люди молять богів про спокій та мир…
Фалмін — вбивця драконів та чоловік із поглядом самої Смерті, зробить усе заради єдиної доньки та її безпеки. Головне питання лише в тому, яку ціну доведеться йому сплатити.
Чаклун звичайно ж не відповів. Його голова й так була забита іншими, більш важливими речами, аніж розмова про пейзажі. Хоча, якщо бути відвертим, іноді навіть він дивувався з примх матінки Природи.
Попереду, впираючись в дорогу, винирнув великий став, а біля нього село Ожинка, яке славилося варенням та горілкою із ожини. Вони не збиралися зупинятися тут, але потрібно було запитати точний шлях і останні чутки. Можливо, така розвідка дала б плоди.
Як тільки вони заїхали на окраїну села, до них підбіг височенький хлопчина із рудою чуприною. Обкиданий веснянками, наче небо зорями, він всю дорогу біг за поні та конем Фалміна, виспівуючи дурнуваті пісні та при цьому голосно регочучи.
Врешті, коли компанія дісталася майдану села, а потік слів дурника продовжував литися, гноми почали нервувати.
— Якщо він не закриє свою хвіртку, я йому особисто напхаю туди каміння! — пробурмотів невдоволено Гібді, цими словами влучно висловивши бажання усієї компанії гномів. — Він же не замовкає, відколи ми заїхали в село!
— У Кагаку його б давно вже обкидали гівном та охрестили прокаженим, — сказав спокійно Грівар, на що компанія гномів несамовито зареготала, привертаючи своїми гучними криками увагу селян. — Гібді, а уяви, що із ним зробила б панна Лора.
— Ооо, — схопився той за голову, — вона б його затрахала до смерті, а потім повішала над каміном в якості трофею!
Гноми розсміялися ще голосніше, від чого деякі боязкі люди відходили подалі, перелякано зиркаючи на новоприбулих. Звичайно окрім рудоволосого дурника.
У Тальгрієні не було відомих розбійницьких ватаг чи банд, проте гноми дуже були схожі на одну із таких, лише Фалмін був мовчазним та весь час щось видивлявся по сторонах. І саме через це був самим моторошним.
Зупинилися на декілька хвилин біля невеличкого, обвішаного висохлими віночками будинку, що виявився місцевим шинком. Під крики та пердіння дурника до них вийшов високий чоловік з худорлявим обличчям.
— Здоров'я бажаємо, благородне панство, — сказав він шанобливо, знявши в знак привітання шапку із бобрячого хутра. — Я староста цього села. Звуть мене Хома. Чим завдячуємо вашому візиту?
— Ми тут проїздом, — сказав швидко Фалмін, бачачи, як Грівар набирає в груди повітря для відповіді. — Хотіли лише уточнити, чи правильним шляхом ми їдемо. — Фалмін на мить замовк, поглянувши собі за спину. Там вже зібралася добра юрба людей, яка півколом оточила новоприбулих вершників і уважно їх роздивлялася. — Кажуть, що принц Кральє дає винагороду за голову дракона, який їсть людей в оточуючих селах. Чули про таке? — сказав чаклун по хвильці мовчання.
— О, так ви мисливці на драконів? — запитав вражено чоловік.
— А по нам не видно? — крикнув у відповідь Грівар. Взявся однією рукою за пояс, а іншу поклав на древко сокири, намагаючись вдати із себе благородного воїна.
— Звичайно видно, пане, — запевнив його із награною посмішкою чолов'яга. — Ми тільки раді допомогти, пан принц присилав якогось лицаря, чи ж то лорда, і нам наказ дав, що якщо будуть проїжджати туточки якісь благородні молодці, то нехай їдуть на північний захід ще з годину, потім звернуть біля Чортового яру й повертають на північ, до гір. Так владика казав.
Владика. Саме так простолюдини називали лордів, яких вважали своїм законом та владою. І винуватити їх за це не можна. Принци та королі вкрай рідко проїжджали такими місцями, а тому більшість простого населення в очі не бачила своїх справжніх «володарів». А як відомо, людина повинна комусь бити поклони та закласти живого гусака, аби домовитися за те чи інше. Тими, кому билися поклони, ставали ніхто інші як місцеві лорди.
— Дякую, добрий чоловіче, — подякував Фалмін, легко поклонивши головою. — Богів у поміч.
— Пане, — окликав його староста, підійшовши поближче, — а це не вас випадково величають Благандійським Чаклуном?
Люди, що стояли позаду півколом, нагострили вуха й присунулися ближче до Фалміна, аби почути його слова. Рудий дурник радісно перднув і дременув в натовп, певно, згадавши про вкрай важливу справу в нужнику.
— Так, ваша правда, — сказав по хвилі тиші чорноволосий. Люди в натовпі загули. — Вам є що мені сказати?
— Ходили чутки, що вас дракон зжер. — опустив погляд староста, не в змозі дивитися у вічі чаклуну.
— Хе, най їх лярва візьме! — втрутився Гібді, задерши гордовито підборіддя вгору, наче зараз йшла мова про його честь. — Фалмін цих дракон голими руками вже із сотню поклав. І ось зараз їде за сто першим!