Кров Дракона. Хто із нас жертва?
- Автор: Мулик Назар
- Серия: Кровь дракона #1
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: Мультимедійне видавництво Стрельбицького
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Кров Дракона. Хто із нас жертва?». Краткое содержание книги:
Магічний світ стає сильнішим і небезпечнішим для людей та королівств, особливо через свого очільника — Самаеля, чия жага до влади межує лише із його силою. Королі готуються до нових звершень, а люди молять богів про спокій та мир…
Фалмін — вбивця драконів та чоловік із поглядом самої Смерті, зробить усе заради єдиної доньки та її безпеки. Головне питання лише в тому, яку ціну доведеться йому сплатити.
Компанії гномів зібралася біля забрудненого фонтану, заспані, втомлені і п’яні.
— Хлопці, — Фалмін зі змішаними відчуттями подивився на гномів. З одного боку, вони давно уже не відпочивали, але з іншого, зараз краще бути пильним. — Ви пили?
— Та там херня того самогону було, — відмахнувся Гібді. — Ми лише на пробу взяли. Так краще у темряві бачиться.
— Більше такого не робіть, інакше хтось може цим скористатися. Алкоголь притуплює реакцію.
— Та який там алкоголь! — закричав обурено вже Грівар. — Там навіть вісімдесяти градусів не було!
— О, так, це дуже мало, — сказав закотивши очі Фалмін. — Ви щось знайшли?
— Ні. Нікого й нічого, що могло б нам завдати шкоди.
— Добре, тоді залишаємося тут на нічліг до ранку, нам нічого не завадить.
Гноми перезирнулися, дехто із компанії Грівара щось невдоволено бурмотів іншому на вухо, недовірливо зиркаючи то на замок, то на чаклуна.
— Ти що, з темними силами цього замку уклав якусь угоду? — Грівар кинув погляд на темний прохід у замок, по його спині одразу пройшовся холодок, чого гном особисто дуже не любив. — Ти прибрав загрозу?
— Та срати нам на ту загрозу! — крикнув піднесено Гібді, якому набридли балачки. — Та не все одно тобі, старий ти дурню, що зробив Фалмін? Загрози, як він глаголить, немає, значиться, можемо повірити йому на слово й лягати на бокову. Я посторожу.
— Ні, лягайте усі, цієї ночі посторожу я, — відказав Фалмін, не зводячи погляду із напів зруйнованого замку. — Нам рано вставати.
Гномів просити двічі не було потреби. Коротуни одразу прийнялися розвантажувати в'юки з поні, двоє вже встигли порозбивати пальці рук, марно намагаючись розпалити двома камінцями вогонь, аж поки Фалмін не підкинув їм кременю.
— Фалміне, можна тебе на секунду? — попросив Грівар, коли на них ніхто не дивився.
Вони відійшли в сторону, роблячи вигляд, нібито перевіряють ремені та вудила в коней.
— Що тут сталося?
Фалмін відповів не одразу, адже не знав, чи варто взагалі гному знати правду, тому й вирішив сказати половину від істини.
— Господар цього замку мій давній товариш, ми змогли домовитися, — сказав спокійно чаклун, але гном у це не повірив.
— Усе так просто? Фалміне, я не дурний гном, повір мені, тут нюхом чується темна магія.
— А ти в нас знаток по темній магії? — менш дружньо запитав Фалмін, але гном на це лише звів брови в одну довгу та густу лінію, примружився.
— Гноми вічні вороги вампірів і вовкулаків, Фалміне. Коли наші родичі тисячу років тому перебралися з Орінсії до Благандії, тут вже лилася кров наших дітей та вампірських потвор. Тому повір, це в мене в крові.
— Не розумію, про що ти.
— Тут смердить вампіром, Фалміне, — сказав Грівар голосом, у якому читалася впевненість та переконаність у своїй правоті, а чаклун знав, що нічого не могло бути гірше гномячої впертості.
— Навіть якщо й так, Гріваре, це вже нічого не змінює. Ми в безпеці й цього достатньо.
— О ні, Фалміне, змінює, — сказав гном, криво посміхнувшись. Він поглянув за спину Фалміну й, побачивши, що на них ніхто не дивиться, підійшов поближче до чаклуна. — Якщо я побачу твого друга в темряві, то підніму хлопців по тривозі й плювати я хотів на те, що то твій знайомий.
Фалмін мовчав. Не очікував такого повороту подій. Гном виглядав войовничо, а в його темних очах горіла сміливістьта впертість. Чаклун збагнув свій промах, коли спробував водити Грівара за носа. Цей гном був не таким простим, як здавався на перший погляд.
— Він не з'явиться, поки ми не підемо звідси, тому можеш спати спокійно.
Гном посміхнувся, але в очах до сих пір світився запал і впертість. Коротун замість відповіді кивнув, і, не сказавши ані слова, пішов допомагати своїм напарникам, які навіть з кременем в руках не могли розвести вогонь.
«Потрібно бути із цими гномами обережнішим, — подумав про себе Фалмін, все ще гладячи коня по гриві, — а не то наше полювання може обернутися великою неприємністю».
Захід Тальгрієна завжди вирізнявся з-поміж інших частин королівства нестандартною погодою. Цей сезон не був виключенням. Сонце стояло високо в зеніті, а сніг, який проносився цими місцинами декілька днів тому, вже встиг розтанути. Наступила так звана «зимня весна», як називали це явище місцеві.
— Завжди дивувався із цих країв, — заговорив Грівар, коли вони проїжджали над одним із багаточисельних мостів, які прокидувалися над невеличкими річечками, — безмежні лани та поля, що тягнуться аж до кордону з Норенгардом. Не знаю навіть, як люди можуть за усім цим встежити. У нас, гномів, гори спостерігають за своїми дітьми, а не навпаки. Хіба ні, Фалміне?