Поштова лихоманка

— У прийомній відбувся короткий діалог, ваша високосте, — доповів він. 

Ветінарі не обернувся, але здійняв руку. 

— Дайте-но подумати... Гадаю, хтось із них почав говорити щось на кшталт «Ви думаєте, він...», — а Підступп дуже швидко примусив його замовкнути? Підозрюю, це був пан Ґедзь. 

Тулумбас зиркнув на аркуш у своїй руці. 

— Майже дослівно, ваша високосте. 

— Великих інтелектуальних зусиль тут не знадобилося, — зітхнув Правитель. — Любий пан Підступп. Він такий... надійний. Іноді я всерйоз думаю, що якби він уже не був зомбі, його слід було би перевести в цей стан.  

— Мені розпорядитися провести щодо пана Злотного розслідування першого ступеня, ваша високосте? 

— О небо, ні. Він для цього занадто розумний. Віддайте таке розпорядження щодо пана Ґедзя. 

— Серйозно, ваша високосте? Але буквально вчора ви сказали, що вважаєте його не більше, ніж жадібним дурнем. 

— Нервовим дурнем, а це може стати в пригоді. Він продажний боягуз, і ще він ненажера. Якось я бачив його за pot au feu[22] з білими бобами, і мені, Тулумбасе, буде непросто забути це вражаюче явище. Соус був скрізь. Між іншим, ті рожеві сорочки, що він носить, коштують від ста доларів штука. Що ж, він відбирає чужі гроші — в безпечний, потайний і не дуже розумний спосіб. Доручіть справу... так, клерку Браяну. 

— Браяну, ваша високосте? — перепитав Тулумбас. — Ви впевнені? Він чудово вправляється з технічною апаратурою, але не дуже-то зграбний на вулиці. Його помітять. 

— Так, Тулумбасе. Я знаю. Я хочу, щоб пан Ґедзь став трохи... нервовішим. 

— А, розумію, ваша високосте. 

Ветінарі знову повернувся до вікна. 

— Дозвольте запитати, Тулумбасе, — сказав він. — А ви сказали б, що я тиран? 

— Звісно ж, у жодному разі, ваша високосте, — відповів Тулумбас, прибираючи на столі. 

— Але ж у цьому, очевидно, і проблема, чи не так? Хто скаже тиранові, що він таки тиран? 

— Так, очевидно, це неоднозначна ситуація, ваша високосте, — погодився Тулумбас, вирівнюючи стосик папок. 

— У своїх «Роздумах», які я завжди вважав мало придатними для перекладу, Густочуб стверджує, що втручання з метою відвернення вбивства означає обмеження свободи дій вбивці, тоді як свобода, за визначенням, є невід’ємною й універсальною категорією буття без будь-яких умов, — сказав Ветінарі. — Ви, мабуть, пригадуєте його знаменитий афоризм: «Доки хоч хтось не є вільним, я теж — маленький пиріжок із курятиною», — афоризм, що призвів до масштабних дискусій. Тож ми можемо вважати вилучення пляшки у людини, яка вбиває себе випивкою, благодійним, ба більше, похвальним актом — проте тут також відбувається обмеження свободи. Пан Злотний явно вивчав Густочуба, але, боюся, не спромігся його зрозуміти. Свобода цілком може бути природним станом людства, але те ж стосується й пожирання, сидячи на дереві, свого ще живого обіду. З іншого боку, Фрайдеґґер[23] у своїх «Контекстуальностях модальності» проголошує, що будь-яка свобода є обмеженою, штучною, а відтак ілюзорною, в кращому випадку — масовою галюцинацією. Жоден смертний у здоровому глузді не є істинно вільним, оскільки істинна свобода настільки жахлива, що тільки безумець чи божество можуть поглянути їй в обличчя. Вона приголомшує душу, вводячи її в стан на кшталт того, який він десь в іншому місці називає «Vonallesvolkommenunverstandlichdasdaskeit». А вам яка з цих точок зору ближча, Тулумбасе?