Поштова лихоманка
- Автор: Пратчетт Теренс Дэвид Джон
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-772-2
- Переводчик: Олександр Мехельсон
- Жанр: Юмористическая фантастика
Электронная книга - «Поштова лихоманка». Краткое содержание книги:
Нікого не було поблизу нього в момент смерті? Але ж ґолеми — не істоти, вони... вони інструменти. Це дійсно був би «нещасний випадок на виробництві».
Його мізки розбризкало по всій стіні...
Я хочу все з’ясувати. Я мушу, інакше правда ховатиметься в засідці, чигаючи на моє життя. А всі ще й приховуватимуть від мене цю правду за брехнею. Але я — брехмейстер.
— Гм-м-м? — перепитав він, усвідомивши, що щось прослухав.
— Я спитав, чи можна мені піти й покласти її до своєї колекції, Поштмейстере? — повторив Стенлі.
— Що? А. Так. Чудово. Так. Заразом відполіруй її як слід.
Коли хлопець, розхитуючись, поквапився на свій бік роздягальні (і його таки справді хитало), Мокр зловив пильний погляд Шеляга.
— Непогано, пане Губперук, — сказав той. — Геть непогано.
— Дякую, пане Шеляг.
— Добрячий зір маєте, — продовжував старий.
— Ну, вона зблиснула на сонці...
— Та нє, я маю на увазі, що ви зуміли роздивитися на Ринку ту щілину в бруківці, хоча там усе мощене плиткою.
Мокр відповів на його невиразний погляд ще невиразнішим своїм.
— Плитка, бруківка — яка різниця? — сказав він.
— І то правда. Нічого істотного, дійсно, — погодився Шеляг.
— А тепер, — сказав Мокр, відчуваючи потребу в свіжому повітрі, — я маю одну пильну справу. Я хотів би, щоб ви пішли зі мною, пане Шеляг. Ви не могли б де-небудь знайти ломика? Принесіть, будь ласка. І ви, пане Помпо, знадобитеся теж.
«Перевертні й ґолеми, ґолеми й перевертні, — подумав Мокр. — Я встряг. Пора б сприйняти ситуацію серйозно.
Я покажу їм знак».
— Я маю одну маленьку звичку, — сказав Мокр, ведучи їх вулицями. — Пов’язану з вивісками[25].
— З вивісками, мій пане? — перепитав Шеляг, намагаючись триматися поближче до стін.
— Так, молодший листоношо Шеляг, із вивісками, — підтвердив Мокр, зауваживши, як той зморщився при слові «молодший». — Особливо з тими, де не вистачає літер. Коли я бачу таку вивіску, машинально починаю складати з пропущених літер слова.
— Але як ви це робите, мій пане, вони ж пропущені? — здивувався Шеляг.
«А, ось і пояснення того, чому ти сидиш у старезній напіврозвалений будівлі й цілими днями заварюєш чай з усякого сміття», — подумав Мокр.
Уголос він сказав:
— Це такий спеціальний прийом. Ні, звичайно, я можу помилятися, але... О, тут нам ліворуч...
Це була вельми заюрмлена вулиця, і заклад опинився просто перед ними. Це було саме те, чого Мокр і хотів.
— Вуаля, — сказав він і, згадавши, з ким говорить, додав: — Це означає: «Ось воно!».
— Це ж перукарня, — невпевнено мовив Шеляг. — Жіноча.
— О, та ви знаєте життя, Толлівере, все наскрізь бачите! — сказав Мокр. — І, як написано он над вікном великими синьо-зеленими літерами, вона називається...
— «У ХЮГО», — прочитав Шеляг. — І?
— Авжеж, «У ХЮГО», — погодився Мокр. — Мало би бути «У Х’ЮГО», але апострофа чомусь немає, і причина цього... ви не могли б мені трохи допомогти?..
— Е... — Шеляг несамовито втупився в літери, намагаючись змусити їх розкрити їхнє значення.
— Приблизно так, — кивнув Мокр. — Тут немає апострофа, тому що апострофа не було — і немає — у натхненному гаслі, яке прикрашає наш дорогий Головпоштамт, пане Шеляг, — він почекав, коли замерехтить іскорка розуміння. — Ті великі металеві букви просто вкрали з нашого фасаду, пане Шеляг... я маю на увазі передню частину будинку... Ось чому «ОДУ МО», пане Шеляг.
На те, щоб до Шеляга дійшло, знадобився певний час — але коли це сталося, Мокр був готовий.
— Ні-ні-ні! — скричав він, хапаючи старого, який блискавкою рвонувся вперед, за засмальцьований комір і ледь не відриваючи його від землі. — Ми не так дамо цьому раду, гаразд?
— Це власність Поштамту! Це гірше за крадіжку! Це державна зрада! — репетував Шеляг.
— Загалом, так, — визнав Мокр. — Пане Помпо, якщо ви будете ласкавий притримати нашого друга, я піду туди та... обговорю це питання.
Мокр передав ґолемові розлюченого молодшого листоношу й пригладив зачіску. Волосся все одно залишалося скуйовженим, але вигляд мав би зійти.
— Ну, і що ж ви збираєтеся зробити? — спитав Шеляг.
Мокр усміхнувся йому своєю фірмовою сяючою усмішкою.
— Те, що мені добре вдається, пане Шеляг. Я збираюся поспілкуватися.
25
«Знак» і «вивіска» англійською — одне й те саме слово («sign»). — Прим. пер.