Поштова лихоманка

Правитель Ветінарі розплющив очі. Люди за столом як один дивилися на нього. 

— Просто думки вголос, — сказав він. — Упевнений, ви зауважите, що це не справа уряду. Я знаю, що пан Злотний точно зауважить. Проте відтоді, як ви отримали «Великий шлях» за дещицю його реальної вартості, я став помічати, що перебої частішають, швидкість передачі знижується, а розцінки ростуть. Минулого тижня «Великий шлях» не працював майже три доби. Ми навіть зі Сто Латом поговорити не могли! Якось не відповідає це вашому девізу «Зі швидкістю світла», панове. 

— Це було через техобслуговування... — почав був пан Підступп. 

— Ні, через ремонт, — відрубав Ветінарі. — За попереднього менеджменту система зачинялася на одну годину щодня. От то було техобслуговування. А тепер вежі працюють без перерв, поки в них що-небудь не ламається. Ви взагалі думаєте, що ви робите, панове?  

— Це, ваша високосте — з усією повагою — не ваша справа. 

Патрицій усміхнувся. Вперше за весь ранок це була усмішка непідробного задоволення. 

— Ах, пане Хаббар Злотний, я все чекав, коли ж ви висловитеся. Ви сьогодні такий незвичайно мовчазний. Я з величезним інтересом прочитав вашу нещодавню статтю в «Часі». У мене склалося враження, що ви палкий прибічник свободи. Ви тричі використали слово «тиранія», і один раз — слово «тиран». 

— Не треба бути зверхнім зі мною, мілорде, — сказав Злотний. — Ми володіємо «Шляхом». Це наша власність. Ви розумієте? Власність є основою свободи. О, споживачі послуг скаржаться на якість та розцінки, але споживачі завжди скаржаться на такі речі. Якими б не були розцінки, нестачі в клієнтах ми не відчуваємо. До появи семафорів новини з Ґеної йшли сюди місяцями, а тепер на це потрібно менше дня. Це — наче магія, доступна кожному. Ми відповідальні перед акціонерами, мілорде. Не — з усією повагою — перед вами. Це не ваша справа. Це — наша справа, наш бізнес, і ми управлятимемо ним відповідно до ситуації на ринку. Я сподіваюся, у нас і справді немає тиранії. Це — з усією повагою — вільне місто.