У підводних печерах
- Автор: Росоховатский Игорь Маркович
- Год: 1979
- Язык: украинский
- Год: “ВЕСЕЛКА”
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «У підводних печерах». Краткое содержание книги:
аквалангістів, що раніше провадили тут обстеження, та масового загину риби. З судна спускають
батискаф… Про те, як було розгадано таємницю бухти, розповідається в гостросюжетній повісті “У
підводних печерах”.
У збірнику також вміщено фантастичні оповідання: “Ціна золота”, “Таємниця професора
Кондайга”, “Море вирує в нас”, “Пірат”.
Він глянув на двері й замовк. Поглядом показав на себе, на скафандр і підняв один палець. Валерій зрозумів, що іхтіолог хоче наступного разу піти сам, без Мудреця, і якимось чином зазирнути в “інкубатор”. Занепокоївся, одначе не міг як слід зважити майбутню ситуацію, бо не хотів її створювати в уяві.
їм обом треба було відпочити, і вони, вимкнувши світло, лягли спати. Валерія сон обминав. Його знову охопив задушливий дрімотний стан. Передчуття небезпеки примушувало піднімати обважнілі повіки, але сон усе-таки долав його й опускав їх, склеплював міцно, як стулки черепашки.
Невдовзі Валерій крізь дрімоту почув віддалений шум, плескіт. Потім долинули інші звуки — ніби спортсмен-новачок після довгої дистанції виліз із води і, відсапуючись, важко чалапає до лави. Звуки наближалися…
Валерій змусив себе розплющити очі. Він побачив, як ручка дверей повернулась. У вузьку, майже непомітну щілину, почав просуватись вогненний павук. Та частина його тулуба, що пролізла в щілину, спочатку була плеската, як млинець. Та ось вона роздулася, ніби павук переливав у неї решту свого тіла, що лишилася за дверима.
Чекання ставало нестерпним. Валерій напружився, схопився на ноги і ввімкнув світло в салоні.
Тільки-но засвітилися плафони, вогненний павук згас. Перед Валерієм був спрут. Очі його блищали, деякі щупальця були скручені, інші витягнуті, ніби він не вирішив, нападати чи захищатися.
— Що тобі треба? — запитав Валерій.
“Хотів подивитись, чи обидва ви тут”.
— А яка тобі в цьому потреба?
Спросоння Косинчук тер очі, ошелешено дивлячись на восьминога.
“Хотів перевірити”.
— Нащо?
“Щоб знати, що ви тут”.
— А коли б нас не було?
“Вас обох чи одного з вас?”
— Припустімо, обох.
“Знав би, що вас немає”.
— А коли б одного?
“Знав би, що немає одного”.
— Навіщо тобі це?
“Щоб знати”.
Валерій не знав, як примусити спрута розповісти про мету нічного візиту.
Євг дивився то на спрута, то на Валерія. Він сказав восьминогові:
— Ти не повинен приходити сюди, коли тебе не кличуть. Ти перебив нам сон.
“Не знав, — відповів спрут. — Більше не прийду, якщо мене не покличуть”.
— От і добре. А тепер іди.
Уже за дверима восьминіг промовив:
“Не повинен приходити, коли тебе не кличуть”.
Валерій з Євгом перезирнулися. В обох промайнула однакова думка.
Євг запитав:
— Хвилюєшся?
— Він світиться, — розгублено сказав Валерій, підходячи до дверей і замикаючи їх на засув.
— Багато глибоководних здатні світитися в темноті. Так вони підманюють здобич, — мовив іхтіолог, і за його фразою вчувався підтекст: “В цьому нема нічого особливого”.
— Я вже бачив одного разу вогненного павука. А після того загинули дельфіни, — роздратовано мовив Валерій.
Євг знизав плечима:
— “Після” ще не означає “від того”. Давай спати. Завтра буде видніше.
“Тим більше, що вранці він збирається… — подумав Валерій і обірвав думку, згадавши слова іхтіолога, повторені спрутом. — Чи було це просто повторення?..”
Він почув, як заскрипіло відкидне ліжко, і позаздрив витримці товариша. Але сам уже заснути не міг. Підійшов до настінної шафки, дістав пістолет. Це був не лазер, а старий пістолет Макарова, якого про всяк випадок дав йому Жербицький. Валерій засунув пістолет під подушку…
16
Косинчук не повертався. Уже минуло понад п’ять годин, і Валерій почав хвилюватися. Запасів повітря, враховуючи й “НЗ”, у Євга лишалося години на півтори.